Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Коментар до статті 105.

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

Юридическая помощь, защита

суд застосовує до неповнолітнього

2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховноі установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів

3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

4. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

Коментар

1. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є специфічним заходом, який застосовується щодо неповнолітніх.

Він передбачає більш вузькі умови застосування та більш суворі обмеження, ніж при звільненні від відбування покарання з випробуванням (ст. 104).

Захід, передбачений ст. 105, повинен застосовуватися тоді, коли неповнолітній, на думку суду, може бути виправлений без реального виконання

кримінального покарання, але лише за умови застосування примусових заходів виховного характеру.

допускається за наявності сукупності низки умов

2. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру допускається за наявності сукупності низки умов:

1) неповноліття особи. Мається на увазі, що така особа має бути неповнолітньою на момент розгляду справи судом (див. коментар до ст. 97);

2) вчинення нею злочину невеликої або середньої тяжкості.

Про поняття таких злочинів див. ст. 12 та коментар до неї. Із змісту ст. 105 випливає, що звільнення від кримінальної відповідальності з застосуванням

примусових заходів виховного характеру допускається, якщо особа засуджується за вчинення одного такого злочину.

Вчинення двох чи більше злочинів, хоча б кожний із них був і невеликої тяжкості, виключає звільнення від покарання на підставі ст. 105.

Водночас не вимагається, щоб такий злочин було вчинено вперше;

звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру може бути застосоване і до неповнолітнього, який має судимість;

3) щире розкаяння і подальша бездоганна поведінка, на які можуть зокрема вказувати:

  • допомога потерпілому як одразу ж після посягання, так і згодом;
  • добровільне і повне усунення шкоди, заподіяної злочином;
  • утримання інших учасників посягання від його продовження або повторення;
  • з’явлення із зізнанням до органів влади;
  • викриття співучасників;
  • правдиві показання, дані в ході досудового слідства і судового розгляду справи;
  • добросовісне ставлення до праці чи навчання;
  • дотримання правил поведінки в громадських місцях та в побуті.

Відповідні дії мають бути не вимушеними чи епізодичними, а свідчити про певну лінію поведінки неповнолітнього в період після вчинення злочину, його намагання спокутувати вину, виправитися.

неповнолітній на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання

3. На підставі таких об’єктивних даних суд може визнати, що неповнолітній на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання, однак до нього слід застосовувати примусові заходи виховного характеру.

У такому разі суд визначає покарання, встановлює його вид і розмір і постановляє про звільнення від покарання на підставі ст. 105.

Одночасно суд призначає вид примусового заходу виховного характеру, який має бути застосовано щодо неповнолітнього, визначає його зміст (обов’язки, які покладаються на неповнолітнього, тривалість застосування заходів).

право суду

4. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру – це право суду.

Водночас суд, за наявності формальних підстав (вік підсудного та ступінь тяжкості вчиненого злочину), повинен обговорювати можливість застосування

щодо неповнолітнього звільнення від покарання із застосуванням Примусових заходів виховного характеру.

При цьому слід звертати увагу на те, чи застосовувалися раніше до неповнолітнього приму-^ сові заходи виховного характеру, і якщо застосовувалися, то чому вони виявилися неефективними.

5. У ч. 2 ст. 105 наведено вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру, які застосовуються до неповнолітніх.

Ці ж заходи застосовуються і при звільненні неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру на підставі ст. 97.

Примусові заходи виховного характеру, на відміну від кримінальних покарань, не поділяються на основні та додаткові.

У ч. 2 ст. 105 примусові заходи вказані у певному порядку – в міру посилення їх суворості, їх перелік – вичерпний.

Застереження полягає в осуді поведінки

Застереження полягає в осуді поведінки неповнолітнього від імені суду. попередженні про неприпустимість порушення закону в подальшому.

При цьому роз’яснюються наслідки повторного вчинення злочину, а також ухилення від застосування до нього інших примусових заходів виховного характеру.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього означає встановлення днів і годин, протягом яких

неповнолітній повинен перебувати вдома або навпаки, не може знаходитися в громадських місцях; визначення видів діянь, які не може вчиняти

неповнолітній, заборону користуватися певними транспортними засобами чи предметами, виїжджати в інші місцевості без дозволу спеціалізованого

державного органу, вимогу розпочати або продовжити загальноосвітнє навчання або професійну підготовку чи роботу тощо.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих

громадян на її прохання полягає у покладенні на неповнолітнього обов’язку зазнати посиленого виховного впливу та контролю за поведінкою з боку

обраних судом осіб чи колективу (детальніше про зміст цього заходу див. у коментарі до ст. ,104).

обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків

Покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків може бути застосоване лише за наявності певних умов:

1) злочином неповнолітнього заподіяна майнова шкода фізичній або юридичній особі;

2) неповнолітній має майно, яке належить йому на праві приватної власності, або отримує самостійний заробіток (зарплату, стипендію);

3) він погоджується відшкодувати заподіяні майнові збитки у розмірі та в строки, визначені судом, розуміючи, що це є умовою його звільнення від покарання.

Виховний характер цього заходу якраз і полягає у добровільності відшкодування, примус же виявляється утому, що відшкодування здійснюється

за приписом суду та під загрозою застосування призначеного судом покарання у випадку невиконання вимог суду.

Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-впховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох

років, є найбільш суворим примусовим заходом виховного характеру і повинно застосовуватися тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений шляхом застосування інших заходів такого роду.

Види і статус спеціальних навчально-виховних установ для неповнолітніх визначені відповідними нормативно-правовими актами.

Такими установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації (для неповнолітніх віком від 11 до 14 років) та професійні училища соціальної реабілітації (для неповнолітніх віком від 14 до 18 років).

При звільненні від покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру неповнолітній може бути направлений лише до професійного училища соціальної реабілітації.

Термін перебування у спеціальній наачально-виховній установі визначається судом.

Він має бути достатнім для виправлення, але не може перевищувати трьох років.

Неповнолітній, який довів своє виправлення, може бути достроково звільнений з навчально-виховної установи.

Це здійснює суд за місцем перебування установи за клопотанням її адміністрації.

одночасно кілька примусових заходів виховного характеру

6. До неповнолітнього можуть бути застосовані одночасно кілька примусових заходів виховного характеру, якщо вони за своїм змістом не виключають один  одного.

Наприклад, направлення до спеціальної навчально-виховної установи унеможливлює встановлення обмежень дозвілля чи особливих вимог до

поведінки неповнолітнього, його передачу під нагляд батьків, інших осіб чи колективів.

Водночас доцільним є поєднання таких заходів, як застереження, покладення обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків з іншими видами примусових заходів виховного характеру.

суд може призначити неповнолітньому вихователя

7. Поряд з призначенням одного чи кількох примусових заходів виховного характеру, вказаних у ч. 2 ст. 105, суд може призначити неповнолітньому вихователя.

8. Правові наслідки звільнення від покарання із застосуванням Примусових заходів виховного характеру однорідні з тими, які передбачені стосовно

звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням таких заходів (див. коментар до ст. 97).

При вчиненні неповнолітнім нового злочину в період відбування примусових заходів виховного характеру йому призначається покарання за сукупністю вироків на основі правил, встановлених ст. 71, ч. 2 ст. 103.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням, неповнолітні

Звільнення від відбування покарання з випробуванням, неповнолітні. Коментар до статті 104.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього

Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може

бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбавлення волі.

Юридическая помощь, защита

3. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.

4. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за ц згодою або на й прохання, обов’язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

Коментар

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням до не-, повнолітніх застосовується у цілому на тих же засадах, що й стосовно дорослих. При цьому враховуються особливості, передбачені ст. 104.

Умови звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням

2. КК передбачає такі умови звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням:

1) неповнолітній засуджений до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років;

2) суд дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього без реального відбування визначеного йому покарання.

Такий висновок повинен робитися на основі об’єктивних чинників, які стосуються тяжкості вчиненого злочину, особи винного, інших обставин справи.

Фактори, які обумовлюють можливість звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням, у цілому такі ж, які перелічені у коментарі до ст. 103.

Застосування до неповнолітнього звільнення від кримінальної відповідальності з випробуванням

3. Застосування до неповнолітнього звільнення від кримінальної відповідальності з випробуванням не обумовлюється кількістю вчинених

злочинів, а також ступенем їх тяжкості.

Воно є можливим у разі призначення покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років як за один злочин, так і за сукупністю злочинів чи

сукупністю вироків.

Однак вчинення кількох злочинів, наявність кількох вироків мають враховуватися при визначенні можливості виправлення неповнолітнього без реального відбування покарання.

При звільненні від відбування покарання з випробуванням неповнолітньому встановлюється іспитовий строк меншої тривалості

4. При звільненні від відбування покарання з випробуванням неповнолітньому встановлюється іспитовий строк меншої тривалості, ніж

дорослим засудженим, – від одного до двох років.

Розмір іспитового строку визначається у вказаних межах з урахуванням тривалості позбавлення волі, яке повинен був відбути неповнолітній

засуджений, характеру заходів, необхідних для його виправлення, тощо.

На неповнолітнього, звільненого від відбування покарання з випробуванням, можуть бути покладені ті ж обов’язки, що й на дорослих, до яких застосовано аналогічний захід

5. На неповнолітнього, звільненого від відбування покарання з випробуванням, можуть бути покладені ті ж обов’язки, що й на дорослих, до яких застосовано аналогічний захід (ст. 76).

Покладення відповідно до ч. 2 ст. 104 на окрему особу за її згодою або на її прохання обов’язку щодо нагляду за засудженим та проведення з ним

виховної роботи означає, що на такого неповнолітнього покладається обов’язок сприймати виховний вплив, заходи нагляду, які щодо нього буде застосовувати особа, призначена судом.

Закон не визначає вимог до особи, якій неповнолітній може бути переданий під нагляд чи для проведення з ним виховної роботи.

Однак це може бути лише повнолітня особа, яка здатна справити позитивний вплив на засудженого, має можливості для здійснення відповідних заходів

(проживає з неповнолітнім, принаймні, в одному населеному пункті, позитивно характеризується в побуті і на роботі, може виконувати прийняті

обов’язки за станом здоров’я, має для цього належні матеріальні засоби тощо).

Не виключається покладення обов’язку щодо нагляду та проведення виховної роботи і на батьків засудженого.

Однак, якщо батьки належно не виконували свої обов’язки раніше, що й обумовило вчинення неповнолітнім злочину, то передавати засудженого таким батькам під нагляд та для виховання навряд чи доцільно.

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього в цілому визначені
  1. Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього в цілому визначені у ст. 78.

Додатковою підставою для скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього може бути відмова особи, на яку покладено

обов’язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи, від виконання цього обов’язку.

Якщо така відмова обумовлена неналежною поведінкою неповнолітнього – ігноруванням обґрунтованих вимог, ухиленням від виховних заходів тощо, то

це свідчить про невиконання засудженим покладених судом обов’язків і те, що випробування він не витримав.

7. У разі вчинення неповнолітнім нового злочину протягом іспитового строку йому призначається покарання за правилами, передбаченими у ст. ст. 71 -72.

При цьому мають дотримуватися також обмеження, визначені ч. 2 ст. 103, тобто остаточне покарання у будь-якому разі не може перевищувати 15 років позбавлення волі.

Призначення покарання

Призначення покарання. Коментар до статті 103.

Призначення покаранняПризначення покарання

  1. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин,

передбачених у статтях 65 – 67 цього Кодексу, враховує умови його

життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

2. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п’ятнадцяти років.

Юридическая помощь, защита

Коментар

1. Призначаючи покарання неповнолітньому, суд повинен врахувати більш широке коло обставин, ніж при призначенні покарання особі, яка вчинила злочин після досягнення повноліття.

Серед них:

1) загальні засади призначення покарання, вказані у ст, 65, обставини, які пом’якшують та які обтяжують покарання (ст. ст. 66- 67);

2) особливості застосування до неповнолітніх окремих видів покарань, передбачені ст. ст. 98- 102;

3) обставини, які названі у ч. 1 ст. 103, – умови життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку, інші особливості особи неповнолітнього.

2. Специфічні для призначення покарання неповнолітньому обставини можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для засудженого.

Сприятливі обставини – це ті, які дають підстави для застосування щодо неповнолітнього передбаченого законом виду звільнення від покарання чи його відбування;

призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом;

призначення покарання, ближчого до мінімально можливого за законом.

Несприятливими є ті, за наявності яких унеможливлюється звільнення від покарання чи його відбування, не застосовується призначення більш м’якого покарання, ніж передбачене законом;

призначається додаткове покарання, призначається покарання максимально суворе чи близьке до нього.

Перелік обставин, які є специфічними для призначення покарання неповнолітньому, у КК названо вичерпно – вони повинні стосуватися або особи засудженого, або ж об’єктивних умов його існування до і після вчинення злочину.

  1. При призначенні покарання неповнолітньому треба враховувати зокрема такі умови життя та виховання та інші особливості особи неповнолітнього:

а) сімейні обставини – наявність чи відсутність батьків або осіб, що їх замінюють, рівень їх турботи про дитину та позитивний або негативний (з суспільної точки зору) вплив на неповнолітнього;

б) матеріальні умови життя і виховання неповнолітнього;

в) відвідування школи чи іншого навчально-виховного закладу, рівень успішності та стан поведінки, ставлення до вчителів, вихователів;

г) морально-психологічний клімату колективах, членами яких є неповнолітній, його відносини з ровесниками та іншими неповнолітніми, становище серед найближчого оточення;

д) спілкування з дорослими, їх авторитетність у неповнолітнього та їхній вплив на засуджуваного, наявність матеріальної чи іншої залежності від дорослих;

е) рівень фізичного, інтелектуального розвитку, здатність усвідомлювати фактичну сторону і соціальне значення скоєного та покарання, яке може бути призначене;

є) попередню поведінку неповнолітнього, насамперед його реакцію на застосування дисциплінарних заходів, раніше застосоване звільнення від кримінальної відповідальності і покарання;

ж) поведінку неповнолітнього після вчинення злочину, зокрема ставлення до потерпілого, поведінку в ході досудового розслідування і судового розгляду справи;

з) наявність у неповнолітнього морального обов’язку піклуватися про інших членів сім’ї та його ставлення до цього обов’язку;

и) ставлення неповнолітнього до правопорушень, вчинених іншими особами, та його ставлення до призначених їм правових заходів впливу.

4. Усі обставини, які впливають на призначення покарання неповнолітньому, повинні враховуватися в сукупності.

Тобто сам факт вчинення злочину особою, яка не досягла 18-річного віку, ще не є підставою для обов’язкового пом’якшення становища такої особи.

Водночас за наявності передбачених законом умов суд зобов’язаний обговорити і визначити можливість застосування щодо неповнолітнього кримінально-правових пільг, на які може претендувати така особа.

5. Призначаючи неповнолітньому покарання за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків, суд повинен насамперед керуватися положеннями ст. ст. 70 та 71.

При цьому слід враховувати особливості призначення неповнолітнім окремих видів покарання, а також те, що відповідно до ч. 2 ст. 103 остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років.