Диверсія

Диверсія

Диверсія.

ДиверсіяВчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або

інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння

тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на

зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе

народногосподарське чи оборонне значення, а також  вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій,-

Адвокаты: юридическая помощь и защита

карається позбавленням волі на строк, від восьми до п’ятнадцяти років.

Коментар до статті 113.

1. Основний безпосередній об’єкт диверсії – безпека держави в економічній, екологічній, воєнній або будь-якій іншій сфері відповідно до спрямованості

конкретного акту диверсії. Крім того, для цього злочину характерним є обов’язковий додатковий об’єкт, який має різний зміст у різних формах цього злочину: це життя і здоров’я особи, власність, навколишнє середовище.

Предмет диверсії

2. Предметом диверсії можуть бути:

1) будівлі, споруди та інші об’єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, від діяльності  яких залежить життєдіяльність певних

регіонів чи інших великих територій, належне функціонування певних галузей економіки, структур державного управління (електростанції, водо-,

нафто-, газо-, нафтопродуктопроводи, мости, дамби, греблі, системи інформаційних комунікацій, вокзали, аеропорти, морські чи річкові порти,

метрополітени, підприємства по виробництву грошових знаків-України чи інші важливі підприємства, незалежно від форми власності, військові частини

тощо), у тому числі підприємства, зруйнування чи пошкодження яких само по собі є фактором небезпеки (хімічні, біологічні підприємства, підприємства

з виготовлення вибухових матеріалів і виробів, пожежонебезпечні виробництва чи сховища тощо);

2) стада і колекції тварин, риба, що водиться у ставках та інших водоймищах, пасіки тощо;

3) посіви сільськогосподарських чи інших культур, лісові масиви тощо.

Форми диверсії

3. Об’єктивна сторона диверсії проявляється в семи формах, кожна із яких передбачає вчинення суспільне небезпечних дій (зокрема, вибухів І підпалів), спрямованих на:

1) масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров’ю;

2) зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення;

3) радіоактивне забруднення;

4) масове отруєння;

5) поширення епідемій;

6) поширення епізоотій;

7) поширення епіфітотій.

Диверсія, вчинена у будь-якій із її форм, є закінченою з моменту вчинення вибуху, підпалу, затоплення, обвалу чи інших дій відпо відної спрямованості,

незалежно від того, чи фактично настали ті або інші наслідки (наприклад, в результаті вибуху у зв’язку зі слабкою міцністю заряду може взагалі не

настати будь-яких помітних наслідків, через дощ може не загорітися підпалене сховище або отРута виявиться неефективною).

Вибух передбачає займання певних об’єктів внаслідок миттєвого хімічного розкладання відповідних хімічних речовин чи їх сумішей та створення сильно

нагрітих газів, а підпал – це свідоме викликання пожежі шляхом застосування джерела вогню до певних об’єктів.

До інших дій. спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров’ю, на зруйнування або пошкодження

об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення можна віднести, скажімо, пошкодження дамби гідроелектростанції, яке

потягло затоплення населеного пункту, вимикання сигналу маяка, наслідком чого стала загибель корабля, пуск ракети, спрямованої на важливий

народногосподарський чи воєнний об’єкт, поміщення у воду в місці масового відпочинку людей дроту високовольтної лінії електропередач, організація

катастрофи, внесення вірусів у комп’ютерні системи з метою утруднення їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях важливої інформації тощо.

Масове знищення людей – це позбавлення життя багатьох людей.

Конкретна кількість людей, знищення яких можна визнати масовим, визначається з урахуванням обставин справи.

Це може бути як декілька тисяч осіб, що скупчені в одному місці під час, наприклад, демонстрації, так і декілька десятків осіб, які знаходяться,

скажімо, у будинку посольства, у міському транспорті, дитячому садку, лікарні, відділенні міліції, іншому громадському місці.

Під тілесними ушкодженнями розуміється порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох

зовнішніх ушкоджуючих факторів – фізичних, хімічних, біологічних, психічних, а під іншою шкодою здоров’ю людей – неврологічний розлад,

втрата працездатності тощо.

Детальніше про поняття тілесні ушкодження див. коментар до ст. ст. 121, 122, 125.

До дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, можуть бути віднесені, наприклад, зруйнування чи пошкодження ядерних установок, інших джерел

іонізуючого випромінювання, порушення корпусу, оболонки агрегату, виробу, де знаходяться радіоактивні речовини, шляхом його розбирання чи підпалювання тощо.

Під масовими отруєннями розуміється заподіяння шкоди життю і здоров’ю більш-менш широких кіл населення шляхом їх отруєння. Масове отруєння

тварин і рослин має кваліфікуватися за ст. 441 як екоцид. Дії, спрямовані на масове отруєння, полягають у домішуванні токсичних (отрутних) речовин до води, повітря, продуктів харчування, лікарських засобів і т. ін.

Епідемія – це такий, що відбувається на значній території за відносно короткий проміжок часу, процес масового поширення заразних захворювань

людей (чуми, холери, віспи, тифу, дифтерії, туберкульозу, поліомієліту, кашлюку, грипу, правцю, кору тощо), коли показник інфекційної

захворюваності серед населення певної місцевості та у певний час перевищує звичайний рівень, характерний для даної інфекційної хвороби, та

характеризується відповідною динамікою. Окремі випадки захворювання людей, навіть на особливо небезпечні інфекційні хвороби або екзотичні чи  невиявленої етіології хвороби, не можуть визнаватися епідемією.

Умисне зараження однієї, двох чи кількох осіб венеричною хворобою кваліфікується за ст. 133, а вірусом імунодефіциту людини чи  іншої невиліковної інфекційної хвороби – за ст. 130.

Загибель людей в результаті епідемії охоплюється складом цього злочину і додаткової кваліфікації не потребує.

Епізоотія – це такий, що характеризується безперервністю на значній території за відносно короткий проміжок часу, процес масового поширення

заразних (інфекційних та паразитарних) захворювань (сказу, чуми, ящуру, вірусного ентериту, сапу, туберкульозу, сибірки, бруцельозу тощо)

сільськогосподарських, домашніх, зоопаркових, лабораторних, диких, циркових тварин та хутрових звірів, домашньої і дикої птиці, бджіл, риби,

жаб, молюсків, раків, шовкопрядів, інших представників фауни, а також ембріонів, інкубаційних яєць, заплідненої ікри, зиготи, сперми тощо.

Епіфітотія полягає у значному поширенні грибкових, вірусних чи бактеріологічних захворювань сільськогосподарських рослинних культур,

лісових насаджень, водних та інших рослин (фомопсису соняшнику, гельмінтоспоріозу кукурудзи, рису чи сорго, опіку плодових, хвороби Пірса

винограду, стеблової та жовтої іржі пшениці, пірікуляріозу рису тощо).

Такі захворювання можуть, бути спричинені дією шкідників (комах, кліщів, мікроорганізмів) чи фітопатогенів (вірусів, бактерій, грибів).

Дії, спрямовані на поширення епідемії, епізоотії чи епіфітотії. можуть полягати у розповсюдженні будь-яким способом на території України

збудників чи переносників відповідних хвороб (гризунів, комах, кліщів тощо) чи у спробі такого розповсюдження.

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, якій виповнилось 14 років.

Вина у виді прямого умислу і спеціальної мети

5. Суб’єктивна сторона диверсії характеризується виною у виді прямого умислу і спеціальною метою. Характерною ознакою диверсії є те, що

вчинення зазначених вище дій не є самоціллю, а використовується винним як засіб досягнення його головної мети – ослаблення держави. Диверсія

Саме за ознакою спеціальної мети (не враховуючи деяких інших ознак) диверсію треба відмежовувати від таких суміжних умисних злочинів, як,

наприклад, умисне вбивство двох чи більше осіб або способом, небезпечним для життя багатьох осіб, терористичний акт, пошкодження шляхів

сполучення і транспортних засобів, умисне знищення або пошкодження майна, забруднення моря, випуск або реалізація недоброякісної продукції, зараження венеричною хворобою, екоцид тощо. Диверсія

Вказана мета означає наявність прагнення знизити економічний, науково-технічний, військовий потенціал держави тощо. Диверсія

При цьому не вимагається, щоб винний намагався суттєво ослабити державу (повалити, підірвати її), достатньо його бажання хоча б певним чином вплинути на ту чи іншу складову її потенціалу. Диверсія

Склад злочину побудований як формальний, а тому на перший план виступає не фактичний результат (ослаблення держави чи принаймні реальна загроза такого ослаблення), а саме вороже ставлення особи до держави. Диверсія

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 р. Диверсія 

Закон України”Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку від 8 лютого 1995р. (ст. 1). Диверсія

Закон України Про ветеринарну медицину в редакції від 5 грудня 1996 р. (ст. I). Диверсія

Закон України “Про захист населения від інфекційних хвороб” від 6 квітня 2000 р. Диверсія

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затверджені наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995р. (п. 1.2). Диверсія

Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб. Затверджений наказом МОЗ № 133 від 19липня 1995р. Диверсія

Постанова ПВС № 1 від 1 квітня 1994 р. “Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров’я людини” (п. 17). Диверсія

Посягання на державного чи громадського діяча

Посягання на державного чи громадського діяча

Посягання на державного чи громадського діяча

Посягання на державного чи громадського діяча1. Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради

України, народного депутата України, Прем’єр-міністра

України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді

Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або

вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової

палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю,-

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Юридическая помощь, защита

2. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю або майну, а також викраденням або позбавленням волі щодо осіб, названих у частині першій

цієї статті або їх близьких, з метою впливу на характер їх діяльності або діяльності держави чи органів, які вони представляють,-

карається позбавленням волі на строк до п’яти років.

Коментар до ст.112

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 112, є безпека держави у політичній сфері (у сфері здійснення вищої державної

влади, яка забезпечує її нормальне функціонування, та у сфері діяльності політичних партій). Крім того, цей злочин має Й обов’язковий додатковий об’єкт – життя людини.

Ознака злочину потерпылий

2. Специфічною ознакою злочину є потерпілий. Ним може бути тільки державний чи громадський діяч, вказаний у диспозиції ст. 112, обраний

(призначений} на посаду у встановленому Конституцією і законами України порядку.

Одна і та сама особа може бути водночас і державним, і громадським діячем (наприклад, народним депутатом України і керівником політичної партії), що треба враховувати в юридичному формулюванні звинувачення.

Правильна кваліфікація дій винного за ст. 112 потребує встановлення часових меж, в яких та чи інша особа виконує повноваження державного чи громадського діяча.

Згідно з Конституцією і законами України державними (громадськими) діячами як потерпілими згідно зі ст. 112 у відповідних початкових та кінцевих часових межах є:

Президент Україна – з моменту складення ним присяги народові і до моменту складення такої присяги новообраним Президентом України або дострокового припинення повноважень Президента України;

Голова Верховної Ради України – з моменту прийняття (він же є і моментом набрання чинності) постанови Верховної Ради України про його

обрання Головою Верховної Ради України і до моменту прийняття постанови Верховної Ради України про його відкликання;

народний депутат України – з моменту складення ним присяги і до моменту припинення повноважень Верховної Ради України, або прийняття

рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України (приймається Верховною Радою України або судом – залежно від підстав такого припинення повноважень);

Прем’єр міністр України – з моменту прийняття (він же е і моментом набрання чинності) указу Президента України про його призначення

(за наявності згоди Верховної Ради України) і до моменту прийняття Президентом України його відставки, або, за наявності

доручення Президента України про продовження виконання своїх повноважень після прийняття відставки (цей термін не може тривати більше

шістдесяти днів) – до кінцевого моменту дії вказаного доручення, або до складення повноважень перед новообраним Президентом України;

член Кабінету Міністрів України (крім Прем’єр-міністра України, членами Кабінету Міністрів є Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри і міністри:

  • аграрної політики;
  • внутрішніх справ;
  • екології та природних ресурсів;
  • економіки;
  • палива й енергетики;
  • закордонних справ;
  • культури і мистецтв;
  • з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
  • оборони;
  • освіти і науки;
  • охорони здоров’я;
  • праці і соціальної політики;
  • промислової політики;
  • транспорту;
  • фінансів;
  • юстиції)

– з моменту прийняття указу Президента України про призначення і до визначеного відповідним актом глави держави моменту відставки, або

моменту відставки Прем’єр-міністра України (оскільки він має наслідкомвідставку всього складу Кабінету Міністрів України), або, за

наявності доручення Президента України про продовження виконання своїх повноважень після прийняття відставки, – до кінцевого моменту дії

вказаного доручення, або до складення повноважень перед новообраним Президентом України;

Голова Конституційного Суду України – з моменту його обрання на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України і

до моменту обрання нового Голови Конституційного Суду України або прийняття рішення про дострокове звільнення з цієї посади;

суддя Конституційного Суду України – з моменту складення присяги судді Конституційного Суду України після його призначення (із вісімнадцяти

суддів Конституційного Суду України по шість призначаються на посаду указом Президента України, постановою Верховної Ради України і рішенням

з’їзду суддів України) і до моменту прийняття рішення про припинення його повноважень Конституційним Судом України чи Верховною Радою України – залежно від підстав припинення повноважень;

Генеральний прокурор України – з моменту призначення на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України і до

моменту звільнення з посади за рішенням Президента України або відставки з посади у зв’язку з висловленням Верховною Радою України недовіри;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини – з моменту складення присяги після прийняття постанови Верховної Ради України

про його призначення на цю посаду і до моменту складення присяги новообраним Уповноваженим, або подання заяви про

складення повноважень, або набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього чи рішенням суду про визнання особи, яка обіймає

посаду Уповноваженого, безвісти відсутньою чи оголошення її померлою, або прийняття постанови Верховної Ради України про звільнення з посади;

Голова Рахункової палати України – з моменту прийняття Верховною Радою України постанови про призначення на посаду і до моменту

призначення нового Голови Рахункової палати України по закінченні строку повноважень попереднього, або прийняття Верховною Радою України

постанови про дострокове звільнення, або зупинення діяльності Рахункової палати України;

Голова Національного банку України – з моменту прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України постанови про

призначення на посаду і до моменту прийняття в такому ж порядку постанови про звільнення з посади;

керівних політичної партії – з моменту обрання на цю посаду і до моменту звільнення з посади в порядку, встановленому законами України і

статутом відповідної партії. Керівників політичної партії може бути два і більше. Про поняття політичної партії див. коментар до ст. 170.

Відповідні часові межі, в яких особа виконує свої повноваження, встановлені законодавством України також щодо Голови та судді Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів України.

Перелік осіб, які можуть бути потерпілими відповідно до ст. 112. е вичерпним.

Тому посягання на життя інших вищих службових осіб України (наприклад, Голови Центральної виборчої комісії України, Голови Вищої

ради юстиції, Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, Державного секретаря Кабінету Міністрів України тощо) за мотивами їх

державної діяльності не тягне відповідальності за ст. 112 і за відповідних обставин кваліфікується за п. 8 ст. 115.

Не може кваліфікуватися за ст. 112 і посягання на життя осіб, які є членами сім’ї відповідного державного діяча або які тимчасово виконують обов’язки,

скажімо, Генерального прокурора України, Голови Національного банку України, міністра тощо.

Вбивство або замах на вбивство особи, яка тимчасово виконує обов’язки Генерального прокурора України чи міністра внутрішніх справ України, а, так

само близького родича Генерального прокурора України, міністра внутрішніх справ України у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків кваліфікується за ст. 348.

Убивство ж або замах на вбивство державного діяча, який водночас є членом Уряду України і працівником правоохоронного органу (міністром внутрішніх

справ України), або на життя Генерального прокурора України (який також є працівником правоохоронного органу) у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків кваліфікується тільки за ст. 112.

Посягання на життя колишніх Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України та інших, вчинене у зв’язку з Їх

колишньою державною діяльністю, слід кваліфікувати за п. 8 ст. 115, оскільки при кваліфікації діяння важливим є не тільки мотив злочину, а й фактичний статус потерпілого.

Посягання на життя означає вбивство або замах на вбивство

3. З об’єктивної сторони розглядуваний злочин полягає у посяганні на життя державного чи громадського діяча.

Посягання на життя означає вбивство або замах (як закінчений, так і незакінчений) на вбивство державного чи громадського діяча, які можуть

проявитися у діях (здійснення пострілу, нанесення удару ножем, вкладення радіоактивних речовин у робоче крісло тощо) або у бездіяльності (наприклад,

невчинення необхідної медичної процедури). Спосіб посягання значення для кваліфікації не має. Детальніше про поняття вбивство див. коментар до ст. 115.

Злочин є закінченим з моменту безпосереднього здійснення замаху, незалежно від настання фактичних наслідків (шкода здоров’ю державного діяча може бути не заподіяна зовсім).

Заподіяння шкоди здоров’ю державного чи громадського діяча, навіть і за мотивом його державної чи громадської діяльності, яке завідомо для винного

не могло спричинити смерть, кваліфікується як відповідний злочин, передбачений розділами II, XV або .іншим розділом Особливої частини КК.

4. Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 112, є осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 14 років.

Вина у вигляді прямого умислу

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу: особа усвідомлює, що вона посягає на життя державного чи

громадського діяча, і бажає спричинити його смерть. Мотивами вчинення злочину можуть бути тільки два: бажання припинити державну чи

громадську діяльність певної особи або помста за таку діяльність. У будь-якому разі для кваліфікації злочину за ст. 112 достатньо,.щоб ініціатор

посягання на життя державного чи громадського діяча (замовник, а за відсутності замовника – організатор, підбурювач чи хоча б один із виконавців,

коли їх двоє і більше) керувався вказаними вище мотивами. Інші співучасники можуть діяти з корисливим мотивом, із бажання допомогти

ініціатору тощо. В окремих випадках це може мати значення для кваліфікації їхніх дій.

Державна діяльність – це діяльність відповідної службової особи у масштабах держави. Громадською діяльністю у складі злочину, передбаченого ст. 112,

визнається діяльність громадянина, обумовлена його належністю до політичної партії і спрямована на реалізацію функцій і виконання завдань, які стоять перед нею.

Посягання на життя державного діяча не кваліфікується за ст. 112, коли воно вчинене для зведення особистих рахунків, коли Його мотивами є ревнощі, намагання уникнути відповідальності, хуліганський мотив тощо.

Наявність, у особи відповідної мети знаходиться за межами складу злочину, передбаченого ст. 112, і може. свідчити про необхідність кваліфікації її дій за

сукупністю злочинів, передбачених ст. 111 (у формі надання іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам допомоги у проведенні

підривної діяльності проти України) або ст. 109 (у формі дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади) і ст. 112.

Посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, пов,ністю охоплюється ст. 112 і додаткової кваліфікації за п. 8 ст. 115 не потребує.

Якщо винний, бажаючи вбити потерпілого у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, помилився і позбавив життя іншу людину (скажімо,

схожу за зовнішнім виглядом), його дії слід кваліфікувати за правилами фактичної помилки: за ст. ст. 15 і 112 як замах на злочин, котрий він намагався вчинити, та за відповідною частиною ст. 115.

Rваліфікація посягання на життя державного чи громадського діяча, коли цей злочин вчиняється на замовлення

6. Певні складнощі може викликати кваліфікація посягання на життя державного чи громадського діяча, коли цей злочин вчиняється на замовлення.

У ситуації, коли безпосередній виконавець злочину не знає, кого саме і за яких первинних мотивів замовника він убиває, його дії не можуть кваліфікуватися за ст. 112.

Оскільки безпосередній виконавець не усвідомлював справжнього значення вчинюваних ним дій, але його наміром охоплювалось те, що він вчинює вбивство на замовлення, він повинен нести відповідальність за п. 11 ст. 115.

Вчинення такого вбивства не тільки на замовлення, а й з корисливих мотивів вимагає додаткової кваліфікації дій виконавця за п. 6 ст. 115.

Коли безпосередній виконавець злочину усвідомлює, що вбиває державного чи громадського діяча у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю,

його дії треба кваліфікувати за ст. 112, а дії замовника як організацію чи підбурювання до вчинення цього злочину за ст. ст. 27 і 112.

Додаткової кваліфікації за п. 11 ст, 115 у такому випадку не потрібно, оскільки посягання на життя державного чи громадського діяча охоплює будь-які

об’єктивні ознаки умисного вбивства за обставин, які обтяжують покарання, крім вбивства з корисливих мотивів. –

У випадку, коли винний вчинив посягання на життя державного чи громадського діяча і водночас вбивство інших людей шляхом вибуху чи інших

загальнонебезпечних дій, відповідальність настає за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 112 і 113 або п. п. 1, 5 ч. 2 ст. 115. Посягання на державного чи громадського діяча

Конституція України (ст. ст. 79. 88. 104, 106, 114, 122, 128. 148). Посягання на державного чи громадського діяча

Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів від

14 грудня 1973р. Ратифікована СРСР 26 грудня }975р. Посягання на державного чи громадського діяча

Закон УРСР “Про судоустрій України” від 5 червня 1981 р. (ст. 41). Посягання на державного чи громадського діяча

Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. (ст. 2). Посягання на державного чи громадського діяча

Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. (ст. ст. 2, ІЗ, 14, 19). Посягання на державного чи громадського діяча

Закон України Про статус народного депутата України в редакції від 22 березня 2001р. (ст. ст. 2. 4). Посягання на державного чи громадського діяча

Закон України “Про Рахункову палату України” від 12 липня 1996р. (ст. 10). Посягання на державного чи громадського діяча

Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996р. (ст. ст. 5-9. 17,20,23,24). Посягання на державного чи громадського діяча

Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997р. (ст. ст. 6, 9). Посягання на державного чи громадського діяча

Закон України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб від 4 березня 1998р. (ст. ст. 5-7, 13, 15, 17-18). Посягання на державного чи громадського діяча

Закон України “Про Національний банк України” в ід 20 травня 1999р. (ст. 18). Посягання на державного чи громадського діяча

Закон України Про політичні партії” від 5 квітня 2001 р. (ст. ст. 1,2). Посягання на державного чи громадського діяча

Указ Президента України № 503/97 від 10 червня 1997р. “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” (ст. 7). Посягання на державного чи громадського діяча

Указ Президента України № 1572/99 від 15 грудня 1999 р. “Про систему центральних органів виконавчої влади”. Посягання на державного чи громадського діяча

Указ Президента України № 1574/99 від 15 грудня 1999р. “Про склад Кабінету Міністрів України”. Посягання на державного чи громадського діяча

Указ Президента України № 345/2001 від 29 травня 2001 р. “Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи”. Посягання на державного чи громадського діяча

Постанова ПВС № ї від ї квітня 1994 р. Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров’я людини” (п. п. 17-3,28-29,32). Посягання на державного чи громадського діяча

Державна зрада

Державна зрада

Державна зрада

Державна зрада1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином

України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та

недоторканності,обороноздатності, державній, економічній чи

інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах

воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України,-

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

Юридическая помощь, защита

2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної

організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.

Коментар ст.111

1. Об’єктом злочину є державна безпека України у будь-якій її сфері. Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки

України національна (у тому числі державна) безпека України передбачає відсутність загрози у сферах: політичній, економічній, соціальній, воєнній,

екологічній, науково-технологічній, інформаційній, і полягає зокрема:

у безпеці конституційного ладу і державного суверенітету України, невтручанні у внутрішні справи України з боку інших держав, відсутності

сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні, непорушенні принципу розподілу влади, злагодженості механізмів забезпечення законності і правопорядку (в політичній сфері);

у відсутності проблем ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн, невідпливі за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів. (в економічній);

у відсутності посягань на державний суверенітет України та її територіальну цілісність (у воєнній);

у відсутності науково-технологічного відставання від розвинутих країн (у науковотехнологічній);

у невитоку інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави (в інформаційній сфері).

поняття “державна безпека”

Державна безпека – це відсутність загрози, стан захищеності життєво важливих інтересів держави від внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх вказаних  вище сферах життєдіяльності держави.

Серед інших використаних у диспозиції ст. 111 понять, за допомогою яких визначається об’єкт цього  злочину, поняття “державна безпека” є найбільш

широким, оскільки воно охоплює відсутність загрози суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності держави.

Проте воно є вужчим, ніж поняття “національна безпека”, яке охоплює, крім безпеки держави, також безпеку суспільства й особи.

Суверенітет держави

Суверенітет держави означає верховенство державної влади, її самостійність усередині країни та незалежність у міжнародних відносинах, яка може бути

обмежена лише необхідністю виконувати договори і зобов’язання в галузі міжнародних відносин.

Територіальна цілісність держави

Територіальна цілісність держави передбачає, що всі складові території держави (адміністративно-територіальні одиниці) перебувають в нерозривному взаємозв’язку, характеризуються єдністю і не мають власного суверенітету.

Територіальна недоторканність

Територіальна недоторканність – це захищеність території країни в існуючих кордонах від будь-яких посягань, що можуть стосуватися незаконної зміни території України, визначеної рішеннями Верховної Ради України і міжнародними договорами України.

Обороноздатність держави

Обороноздатність означає підготовленість держави до захисту від зовнішньої збройної агресії або збройного конфлікту.

Складовими такої підготовленості є сукупність економічного, політичного, соціального, наукового, морально-психологічного і суто військового  потенціалів.

Стан обороноздатності України відображають її мобілізаційні можливості, кількість і якість Збройних Сил, їх здатність швидко переходити на військовий

стан, організовано вступати у воєнні дії та успішно виконувати завдання по обороні від агресії.

Форми державної зради

2. З об’єктивної сторони державна зрада може виявитися у таких формах:

1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту;

2) шпигунство;

3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Перехідна бік ворога

Перехідна бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна на той час перебуває у стані війни або збройного конфлікту.

В конкретних випадках цей злочин може полягати у вступі на службу до певних військових чи інших формувань ворожої держави (поліції, каральних

загонів, розвідки), наданні засобів для вчинення злочинів агентам спецслужб іноземних держав, усуненні перешкод для їх вчинення або наданні зазначеним агентам іншої допомоги.

Перехід на бік ворога є закінченим злочином з того моменту, коли громадянин України виконав в .інтересах ворога певні дії на шкоду України.

Один лише факт надання згоди виконати такі дії (наприклад, поступити на службу до поліції) є лише готуванням до вчинення злочину і залишає можливість добровільно відмовитися від доведення злочину до кінця.

Вчинення громадянином України в інтересах ворожої держави суспільне небезпечних дій, які передбачені іншими статтями КК, наприклад диверсії,

посягання на життя державного діяча тощо, потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. Ill і, відповідно, ст. ст. 113, 112.

Специфікою цієї форми державної зради є те, що вона може бути вчинена лише в умовах воєнного стану або, хоча й у мирний час, але в період збройного конфлікту.

Воєнний стан – це особливий правовий режим

Воєнний стан – це особливий правовий режим (політико-економічна ситуація), що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної

агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам

державної влади, військовому командуванню і органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та

забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав та свобод людини й громадянина і прав та законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Воєнний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України указом Президента України,

який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України. Режим воєнного стану існує,

зокрема, в часових межах від дня і часу оголошення Верховною Радою України за поданням Президента України стану війни і до дня і часу

оголошення Верховною Радою України за поданням Президента України про укладення миру.

Поняття збройний конфлікт

Поняття збройний конфлікт має самостійне правове значення для кваліфікації, якщо такий конфлікт відбувається поза межами воєнного стану –

у разі фактичного початку воєнних дій, але ще до оголошення воєнного стану, або взагалі у мирний час. В контексті ст. 111 це поняття є юридичним

синонімом до поняття бойова обстановка, зміст якого розкрито у коментарі до ст. 402.

Не є ворожими незаконні формування сепаратистського, ультрареакційного характеру, які ведуть боротьбу з легітимними органами влади України, проте

перехід на бік ворога в період збройного конфлікту може мати місце і в формі вступу громадянина України до угруповань терористичного характеру,

диверсійних загонів, які розпалюють прикордонні конфлікти, порушують недоторканність морського простору України тощо.

Перехід на бік ворога

Перехід на бік ворога, поєднаний з незаконним перетинанням державного кордону України, потребує додаткової кваліфікації за ст. 331, а поєднаний з

переправленням людини (наприклад, воєначальника або відомого вченого в галузі озброєння) через державний кордон України для сплатної передачі з

метою, наприклад, використання у збройних конфліктах чи експлуатації її праці, – за ст. ст. 149 і 332.

Про поняття шпигунство, його предмет, об’єктивну і-суб’єктивну сторони див. коментар до ст. 114.

Допомога у проведенні підривної діяльності проти України

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у

сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду державній безпеці України.

Підривною слід визнавати будь-яку діяльність, пов’язану:

зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом (це можуть бути дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення

конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на життя державного діяча тощо);

з втручанням у міжнародну політику України (наприклад, несанкціоноване відповідними органами державної влади України розірвання дипломатичних

чи консульських стосунків з іншою державою, зрив важливих міждержавних переговорів або глобальних міждержавних форумів);

з втручанням у внутрішню політику (скажімо, організація міжконфесійних, міжетнічних та інших конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв

серед населення окремих регіонів, фінансування, оснащення чи інше забезпечення незаконних збройних формувань на території України, організація інформаційної експансії з боку інших держав);

зі спробою зміни території України (організація не передбачених Конституцією України референдумів тощо);

зі спробою знизити обороноздатність України (організація і вчинення диверсій у формі дій, спрямованих на зруйнування об’єктів, які мають

важливе оборонне’значення, прийняття рішень про згортання наукових досліджень у галузі військової науки і техніки, свідоме гальмування

приведення мобілізаційних планів у відповідність до сучасних умов, винахід спеціальних вірусів чи внесення їх у комп’ютерні системи з метою утруднення

їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях важливої для виконання завдань оборони інформації тощо);

зі створенням умов для діяльності на території України іноземних розвідок (вербування агентури серед жителів України, підбір кандидатів для

вербування та завчасний підкуп службових осіб, зокрема тих, що допущені до інформації “особливої важливості”, підготовка явочних квартир, надання

допомоги у придбанні документів прикриття для іноземних розвідників, влаштування їх на посади, пов’язані з можливістю доступу до конфіденційної інформації);

з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності України від інших держав (ініціювання розірвання торговельних зв’язків України з іншими

державами, підписання від імені України явно економічно невигідних для неї зовнішньоекономічних контрактів, вчинення диверсій у формі дій,

спрямованих на зруйнування об’єктів, які мають важливе народногосподарське значення) тощо.

Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними.

Допомога у проведенні підривної  діяльності.

Різний вигляд може мати й допомога у проведенні такої  діяльності.

Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.

Закінченим злочин у цій формі є з моменту вчинення відповідного діяння, яким особа надала допомогу в проведенні підривної діяльності проти України.

Вчинення громадянином України для надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності

проти України інших злочинів, наприклад дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної

влади, посягання на життя державного діяча, посягання на життя представника іноземної держави, диверсії, пропаганди війни, організації

масових заворушень, створення не передбачених законодавством воєнізованих ‘формувань, потребує додаткової кваліфікації за відповідними статтями Особливої частини КК.

У випадках, коли певні дії громадянина України, пов’язані з фактичним наданням допомоги у проведенні підривної діяльності проти України шляхом

скоєння інших злочинів, були вчинені за його власною ініціативою з метою продемонструвати свою лояльність до іноземної держави, іноземної

організації або їх представника і за допомогою цього встановити зв’язок з ними, їх у разі реальної сукупності злочинів також слід кваліфікувати за ст. 111 та відповідними іншими статтями Особливої частини КК.

Змова винного з іншою особою про насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або про захоплення державної влади кваліфікується

тільки за ч. 1 ст. 109, проте змова громадянина України з представником іноземної держави чи іноземної організації, змістом якої є отримане першим

від другого завдання вчинити дії по насильницькій зміні чи поваленню конституційного ладу або по захопленню державної влади, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 109 і ч. 1 ст. 111.

Іноземна держава – це будь-яка держава, крім України, незалежно від того, чи визнана вона Україною як суверенна і чи має Україна з нею дипломатичні відносини.

Під іноземною організацією, як випливає зі змісту диспозиції ст. 111, слід розуміти будь-яку державну чи недержавну установу, підприємство,

об’єднання, орган іншої країни, у тому числі політичну партію, релігійну організацію, комерційне підприємство, а також міждержавну чи міжнародну

організацію, у тому числі неофіційну, нелегітимну чи злочинну (“тіньовий” уряд у вигнанні, міжнародна терористична організація тощо), крім офіційної

міжнародної організації, членом якої є Україна. Іноземною організацією є також військова, політична, економічна, фінансова, прикордонна чи інша розвідка.

Представник іноземної держави або іноземної організації – це особа, яка уповноважена виражати інтереси тієї чи іншої іноземної Держави (іноземної

організації) та діє від її імені або представляє її за спеціальним повноваженням, у тому числі таємним (не офіційним).

До представників іноземних держав слід, зокрема, відносити глав та членів дипломатичних представництв (послів, посланників, повірених у справах,

радників, аташе), консульських установ (генеральних консулів, консулів, віце-консулів, консульських агентів), осіб, що включені до парламентських і

урядових делегацій іноземних держав як їх члени, та знаходяться на території України з офіційними чи неофіційними дорученнями. Не має значення,

представляє особа державу, яка визнана чи не визнана Україною як суверенна, або організацію, яка є законною чи незаконною. Крім того,

іноземною за певних обставин може бути визнана й організація, зареєстрована в Україні, а представником іноземної організації не обов’язково є іноземець чи особа без громадянства.

Суб’єкт державної зради

3. Суб’єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин України, який досяг 16-річного віку. Про поняття громадянин України див. коментар до ст. 7.

Якщо під час провадження у справі буде встановлено, що особа, яка обвинувачується у державній зраді, має, крім

українського, ще й громадянство іншої держави, слід виходити із того, що набуття нею іноземного громадянства виключає її із числа громадян України.

Тому вчинені нею шпигунські дії слід кваліфікувати за ст. 114, а діяння, вчинені нею в інших формах із числа передбачених ст. 111, – за відповідними

іншими статтями Особливої частини КК, якщо фактично вчинене містить склад іншого злочину.

За сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 111 і 114, діяння може бути кваліфіковане лише у разі, якщо шпигунські дії протягом певного періоду

особа вчинювала, будучи громадянином України, а протягом іншого періоду – будучи іноземцем.

Факт виїзду громадянина України з України навіть для постійного проживання в іншій країні ще не виключає його із сфери відносин з українською державою.

Тому, наприклад, передача такою особою представникам іноземної держави відомостей, що становлять державну таємницю, кваліфікується за ст. 111.

Питання про притягнення до відповідальності за ст. ст. 27 і 111 як організаторів, підбурювачів чи пособників державної зради представників

іноземної держави чи іноземної організації звичайно постає тільки у тому випадку, коли законодавство України і міжнародні договори не виключають

можливості їх підсудності у кримінальних справах судам України у зв’язку з дипломатичною недоторканністю або іншими підставами (див. коментар до ст. 6).

Якщо зраджує державі службова особа, використовуючи при цьому владу чи службове становище, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів,

передбачених ст. ст. 111 і 364 (423), а якщо вона це робить за хабар, то додатково і за ст. 368.

Вина у вигляді прямого умислу

4. Суб’єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді прямого умислу. При вчиненні державної зради винний усвідомлює, що він

здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (вчинює шпигунські дії, надає іноземній державі,

іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього.

Слова “на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці

України” визначають суб’єктивну спрямованість дій винного і не є характеристикою суспільне небезпечних наслідків діяння.

Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111.

Проте фактичне спричинення діями винного такої шкоди створює підстави для додаткової кваліфікації його діяння за іншою статтею КК (наприклад, за ст. 112).

Окремої уваги потребує встановлення мети вчинення відповідних дій при державній зраді.

Так, при вчиненні цього злочину у першій його формі мета вчинення відповідних дій має враховуватися для правильної кваліфікації.

Наприклад, такі дії, передбачені ст. ст. 427, 429, 431, 430, як здача ворогові начальником ввірених йому військових сил, не зумовлене бойовою

обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, самовільне залишення поля бою під час бою

або відмова під час бою діяти зброєю, вчинені з метою сприяння ворогові, добровільна участь військовополоненого у роботах, які мають воєнне

значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні, а так само насильство над іншим військовополоненим чи жорстоке

поводження з ним з метою припинити таку, що провадилась останнім у таборі, діяльність, спрямовану на шкоду ворогові, мають кваліфікуватися за

ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту або як надання іноземній державі допомоги у проведенні

підривної діяльності проти України, а добровільна здача в полон з метою участі у воєнних діях на боці ворога – як готування до злочину, передбаченого ст. 111.

Мотиви державної зради

Мотивами державної зради можуть бути користь, помста, бажання полегшити виїзд на постійне місце проживання в іншій країні тощо.

Звільнення від кримінальної відповідальності

5. Ч. 2 ст. 111 визначає спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яке може мати місце за наявності трьох умов в їх сукупності;

1) суб’єктом звільнення є лише такий громадянин України, який вступив у зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отримав їх злочинне завдання;

2) цей громадянин не вчинив жодних дій на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників;

3) він добровільно заявив органам влади України про свій зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками та про отримане завдання. Державна зрада

Із зазначеного випливає, що вказані умови практично унеможливлюють застосування на практиці норми ч. 2 ст. 111, оскільки:

а) саме по собі встановлення зв’язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отримання від них злочинного

завдання при прямому умислі на державну зраду є готуванням до державної зради (без такого умислу – лише виявленням наміру). Державна зрада

Тому, якщо громадянин України, встановивши вказаний зв’язок і отримавши відповідне злочинне завдання, не вчинив ніяких дій і добровільно відмовився

від продовження реалізації свого наміру, то – незалежно від того, заявив він органам державної влади про вказаний зв’язок або не зробив цього, – підстав

для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 111 немає (згідно зі ст. 17 КК справа має бути закрита за п, 2 ст. 6 КПК); Державна зрада

б) громадянин, який вчинив державну зраду за власною ініціативою, без відповідного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх

представників, має притягатися до відповідальності за ст. 111, норма ч. 2 ст. 111 на такого громадянина не поширюється; Державна зрада

в) у випадку закінченої державної зради особа також має притягатися до відповідальності за ст. ї 11. При цьому слід мати на увазі, що державна зрада є

закінченим злочином не з моменту встановлення зв’язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками чи з моменту

отримання від них злочинного завдання, а з моменту вчинення певних конкретних дій на шкоду Україні:

  • вступу до лав ворожої армії. Державна зрада
  • початку збирання відомостей, що становлять державну таємницю, з метою їх наступної передачі вказаному адресату тощо. Державна зрада

Якщо ж прив’язувати момент закінчення злочину до моменту встановлення вказаного зв’язку, то відповідні діяння, вчинені громадянином України за

власною ініціативою, виходитимуть за межі складу цього злочину і, за відсутності протиправності як обов’язкової ознаки злочину (ст. 11), не можуть

потягнути кримінальної відповідальності, хіба що фактично вчинене діяння міститиме склад іншого злочину. Державна зрада

Отже, норма ч. 2 ст. 111 має бути застосована лише у випадку, коли громадянин України, отримавши злочинне завдання іноземної держави,

іноземної організації або їх представників, добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання і, хоча й не

вчинив на його виконання ніяких дій, але не відмовився остаточно від його виконання.Державна зрада

Добровільність

Добровільність у ч. 2 ст. 111 означає, що особа не примушується до зазначеної заяви органами державної влади України, службовими особами, робить її не в

результаті насильства чи примусу і не про людське око, і що вона має можливість і надалі певний (можливо, досить тривалий) час приховувати від

них факт свого зв’язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками. Державна зрада

Добровільною заява буде і тоді, коли особа зробила її під впливом своїх родичів чи близьких, у тому числі й тих, які є представниками компетентних органів влади України. Державна зрада

Добровільність не матиме місця, якщо особа зізналась про зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками після

пред’явлення їй доказів такого зв’язку після початку проведення досудового розслідування у кримінальній справі. Державна зрада

Під органами державної влади України, про які йдеться у ч. 2 ст. 111, слід розуміти ті органи, до компетенції яких входить вирішення питання про

звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду, – органи Служби безпеки України чи прокуратури. Державна зрада

Водночас під час перебування громадянина України за КОРДОНОМ такими органами влади для громадянина України можуть бути дипломатичні представництва і консульські установи України. Державна зрада

Конституція України (п. 9 ч. 1 cm. 85, n. 19 ч-. 1 cm. 106).

Віденська конвенція про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 p. (п. п. 1 і 2 Закон України “Про оборону України” в редакції від 5 жовтня 2000 p. (cm. 1,

17). Закон України “Про правовий режим воєнного стану” від 6 квітня 2000 p. (cm. ст. 1, 5). Державна зрада

Закон України “Про громадянство України ” в редакції від 18 січня 2001 p. (cm. ї). мнцепція (основи державної політики) національної безпеки України. Схвалена постановою ВР № 3/97-ВР від 16 січня 1997 p. Державна зрада

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Затверджене указом Президента України № 198/93 від 10 червня 1993р.(п.п.13.25). Державна зрада