Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Порушення права на безоплатну медичну допомогу

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби1. Свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом

імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби,

що є небезпечною для життя людини, – карається арештом на

строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Юридическая помощь, защита

2. Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу, –

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо двох чи більше осіб або неповнолітнього, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

4. Умисне зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що е небезпечною для життя людини, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Коментар до статті 130

1. Синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД) – це особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і

через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.

2. Об’єктом злочину виступають життя і здоров’я людини.

3. Об’єктивна сторона злочину виражається у:

1) свідомому поставленні іншої особи у небезпеку зараження ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що е небезпечною для життя людини (ч. 1 ст. 130);

2) зараженні Іншої особи ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу (ч. 2 ст. 130); 3) умисному

зараженні іншої особи ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ч. З ст. 130).

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

До ВІЛ-інфікованих, тобто осіб, в організмі яких виявлено вірус імунодефіциту людини, належать як особи без клінічних проявів хвороби (носії ВІЛ), так і хворі

на СНІД. ВІЛ вражає імунну систему людини, покликану захищати її від інфекційних та інших хвороб. В організмі особи, хворої на СНІД як кінцевої стадії

ВІЛ-інфекції відбуваються глибокі патологічні зміни, які роблять людину беззахисною від різноманітних хвороб, у т.ч. тих, які в звичайних умовах не становлять небезпеки для життя.

Взагалі до інфекційних хвороб належать розлади здоров’я людей, які виникають внаслідок зараження живими збудниками (вірусами, бактеріями, гельмінтами,

іншими патогенними паразитами), передаються від заражених осіб здоровим і мають властивість масового поширення. Законодавство про охорону здоров’я не

вживає поняття невиліковно? інфекційної хвороби. Однак виділяють особливо небезпечні інфекційні хвороби, тобто хвороби, які характеризуються важкими та

(або) стійкими розладами здоров’я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення. Крім СНІДу, це

чума, холера, хвороба Марбург, гарячка Ебола, туберкульоз, кримська гарячка, хвороба Лайма тощо.

Свідоме поставлення іншої особи у небезпеку зараження ВІЛ може полягати, зокрема, у здійсненні без застосування запобіжних засобів статевих контактів,

наданні донором – ВІЛ-інфікованою особою своєї крові або тканин, недотриманні профілактичних заходів, спрямованих на недопущення розповсюдження ВІЛ-

інфекції (наприклад, спільне використання не стерилізованих шприців для ін’єкцій наркотичних засобів).

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Чинне законодавство покладає на ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД такі обов’язки:

а) вживати заходів щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропонованих закладами охорони здоров’я;

б) повідомити осіб, які були з ними у статевих контактах, до виявлення факту інфікованості про можливість їх зараження; в) відмовитися від донорства крові, її

компонентів, інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин для використання їх у медичній практиці.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 130, належить до формальних складів і визнається закінченим з моменту вчинення дій, які створюють реальну небезпеку зараження

іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини.

Для притягнення особи до відповідальності за ч. 1 ст. 130 не має значення те, чи знав потерпілий про хворобу винної особи, чи погоджувався він на вчинення

щодо нього дій, які ставлять у небезпеку зараження вірусом невиліковної інфекційної хвороби.

На кваліфікацію за ч. 2 ст. 130 не впливає те, в який конкретно спосіб потерпілого заражено вірусом невиліковної інфекційної хвороби.

Даний злочин вважається закінченим з моменту фактичного зараження ВІЛ-інфекцією або іншим вірусом. Для визнання злочину закінченим не має значення те, було потерпілого лише ВІЛ-інфіковано або він фактично захворів на СНІД.

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, яке сталося внаслідок

зґвалтування потерпілої особи або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, охоплюється ч. 4 ст. 152 або ч. 4 ст. 153 (за

ознакою спричинення особливо тяжких наслідків) і додаткової кваліфікації за ст. 130 не потребує. Якщо зараження вказаним вірусом сталося в результаті

вчинення інших злочинів проти статевої свободи і статевої недоторканості. вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 130 і, зокрема, ст. ст. 155 або 156.

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

4. Суб’єкт злочину – осудна особа, якій виповнилось 16 років, що хворіє на невиліковну інфекційну хворобу (у т.ч. ВІЛ-інфікований) і знає про це.

Особі, в якої, за даними медичного огляду, виявлено ВІЛ-інфекцію, повідомляється про це працівником закладу охорони здоров’я, в якому проведено

огляд, з урахуванням вимог законодавства щодс конфіденційності зазначеної інформації. Одночасно ВІЛ-інфікованому повідомляється про необхідність

дотримання певних профілактичних заходів, про гарантії дотримання прав і свобод ВІЛ-інфікованих, а також про кримінальну відповідальність за свідоме

поставлення у небезпеку зараження та зараження інших осіб вірусом імунодефіциту людини.

5. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 130, характеризується непрямим умислом або злочинною самовпевненістю.

Вчинення з прямим умислом дій, спрямованих на те, щоб заразити іншу особу вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що е

небезпечною для життя людини, якщо фактичне зараження не відбулося, слід розцінювати як замах і кваліфікувати за ст. 15, ч. 4 ст. 130.

Для суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 130, характерна необережність у вигляді злочинної самовпевненості.

Зараження іншої людини вірусом невиліковної інфекційної хвороби, вчинене особою, яка не знала, що вона є носієм такого вірусу, але за обставинами справи

могла і повинна була передбачати настання суспільне небезпечних наслідків (злочинна недбалість), за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. ст. 119 або 128.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 4 ст. 130, характеризується прямим або непрямим умислом. У тому разі, коли встановлено умисел на

позбавлення життя потерпілого, дії винного необхідно додатково кваліфікувати за ст. 115.

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

7. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 130, є зараження:

1) двох або більше осіб,

2) неповнолітнього (ч. З ст. 130).

Про поняття цих ознак див. коментар до ст. 133. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Закон України “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” в редакції від 3 березня

1999 p. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994р. (ст. 28) Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Закон України ” Про захист населення від Інфекційних хвороб ” від 6 квітня 2000 p. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Закон України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз” від 5 липня 2001 p. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Правила медичного огляду з метою виявлення Віл-інфекції, обліку ВІЛ-інфікованих хворих на СН!Д та медичного нагляду за ними. Затверджені

постановою KM № 2026 від 18 грудня 1998 p. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Інструкція про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності. Затверджена наказом МОЗ № 66 від 14 квітня 1995р.

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб. Затверджений наказом М03№

133 від 19липня 1995р. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Автор: Адвокат з кримінальних справ

Допомога адвоката на досудовому слідстві, в суді, прокуратурі, поліції. кримінальні та цивільні провадження.
Предварительна юридична консультація безкоштовно. Харків, Харківська область.
Правовий захист по справам о злочинах проти життя та здоров”я особи, по справам о злочинах проти власності, в сфері обігу наркотичних засобів.