Контрабанда

Контрабанда

Контрабанда

Контрабанда

  1. Контрабанда, тобто переміщення через митний кордон України поза митним контролем

або з приховуванням від митного контролю культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих,

вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської

http://barvinoknet.com.ua

зброї та бойових припасів до неї), а також спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією предметів контрабанди.

2. Та сама дія, вчинена за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або службовою особою з використанням службового становища, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

Коментар ст. 201

порядок переміщення відповідних предметів через митний кордон України

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок переміщення відповідних предметів через митний кордон України, який є

необхідною умовою нормальної діяльності митних органів по стягненню передбачених законодавством платежів, здійсненню митного контролю і митного оформлення предметів.

Додатковим об’єктом контрабанди можуть виступати встановлений порядок обігу предметів дозвільної системи і захисту культурної спадщини,

встановлений порядок оподаткування, громадська безпека, здоров’я населення.

Предмети контрабанди

2. Усі предмети контрабанди поділяються на дві групи:

1) предмети, яким притаманні спеціальні ознаки, що надають підстави для кваліфікації їх незаконного переміщення через митний кордон України за ст. 201 незалежно від розміру контрабанди:

а) історичні та культурні цінності;

б) отруйні, сильнодіючі, вибухові речовини та радіоактивні матеріали;

в) зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї);

г) стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством установлено відповідні правила вивезення за межі України.

Їх вільний обіг, згідно з чинним законодавством, може істотно обмежуватись і для переміщення їх через митний кордон, як правило, потрібен спеціальний дозвіл.

Специфіка предмета злочину у таких ситуаціях зумовлює необхідність кваліфікації за сукупністю злочинів (застосуванню, крім ст. 201, підлягають,

зокрема, статті 263, 265, 267, 321);

2) товари, які вільно обертаються в Україні і незаконне переміщення яких через митний кордон України утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст.

201, лише за наявності вказаних у КК спеціальних ознак – великих розмірів та певного способу переміщення через митний кордон (з приховуванням від митного контролю або поза митним контролем).

Контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів потрібно кваліфікувати за ст. 305.

Переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю підробленої національної валюти

України, іноземної валюти, державних цінних паперів або білетів державної лотереї, здійснюване з метою їх збуту на території України чи за кордоном,

треба кваліфікувати не як контрабанду, а як готування до їх збуту (статті 14, 199).

Про поняття культурних цінностей див. коментар до ст. 193.

Культурні цінності не завжди є водночас історичними, оскільки можуть мати не історичне, а художнє, етнографічне або наукове значення, але історичні цінності визнаються частиною культурних цінностей.

Вивезення культурних цінностей з України здійснюється за наявності спеціального дозволу (свідоцтва), який видається власнику культурних цінностей або уповноваженій ним особі в установленому законом порядку.

Вивезенню з України не підлягають:

а) культурні цінності, занесені до Державного реєстру національного культурного надбання;

б) культурні цінності, включені до Національного архівного фонду;

в) культурні цінності, включені до Музейного фонду України.

Сувенірні вироби, предмети культурного та ужиткового призначення серійного і масового виробництва, на вивезення (тимчасове вивезення) яких

дозвіл Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей не потрібен, не є культурними цінностями, але їх незаконне переміщення

через митний кордон може за наявності всіх інших ознак злочину розцінюватися як контрабанда товарів і тягнути відповідальність за ст. 201.

Отрути, токсини

Отруйні речовини – це отрути, токсини (бойові, лікарські, сільськогосподарські та інші), які, потрапляючи всередину організму людини

через органи дихання, травлення або через шкіру, здатні викликати смерть людини або психоневрологічний розлад, порушення дихання чи функції

серцево-судинної системи, ураження нирок (нефропатію) чи печінки (гепатопатію) тощо.

Вони можуть бути мінерального (миш’як, стрихнін, ртуть та сулема, синильна кислота та інші ціаніди, пестициди тощо), рослинного (отрута, виділена із

мухомора, блідої поганки тощо), тваринного (зміїна отрута та отрута, що виробляється членистоногими тваринами) або змішаного чи штучного (хімічного) походження.

Лікарські, побутові, промислові та інші хімічні речовини

Сильнодіючі речовини – це лікарські, побутові, промислові та інші хімічні речовини, здатні своїм впливом на живий організм заподіяти йому шкоди.

До них, зокрема, віднесені аміназин, бісептол, гросептол, еритроміцин, ефералган, камфора, корвалол, ністатин, нітрогліцерин, новокаїн,

сульфадимезин, тетрациклін, фурацилін, деякі інсуліни та вітаміни, кислота нікотинова, настойки женьшеню і прополісу, розчин йоду спиртовий.

До сильнодіючих речовин належать й інші кислоти, луги, солі, а також допінг-речовини.

Незаконне переміщення сильнодіючих речовин

Незаконне переміщення сильнодіючих речовин через митний кордон України має тягнути кримінальну відповідальність за ст. 201 тільки у тих

випадках, коли кількість зазначених речовин значно перевищує розміри, необхідні для лікування конкретної особи.

Це є питанням факту, яке повинно вирішуватись на підставі конкретних матеріалів справи.

Радіоактивні матеріали – це будь-які матеріали, які містять радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі,

установлені нормами, правилами й стандартами з ядерної та радіаційної безпеки.

Речі, що набули радіоактивності внаслідок впливу радіоактивних матеріалів (проби ґрунту, техніка, одяг тощо), не можуть визнаватися радіоактивними матеріалами.

Різновидом радіоактивних матеріалів є радіоактивні речовини – речовини природного або штучного походження, що містять у своєму складі

радіоактивні ізотопи, які здатні до первісного випромінювання (руда уранова або торієва, уран-233, плутоній-239, америцій-242 тощо).

Обладнання та установки (технічні пристрої) – джерела іонізуючого випромінювання (обладнання ядерних реакторів, установки для

поділу ізотопів, системи конверсії тощо), а так само речі, що набули радіоактивності внаслідок впливу радіоактивних матеріалів (проби ґрунту,

техніка, одяг тощо), не будучи радіоактивними речовинами, визнаються радіоактивними матеріалами.

Про поняття вибухових речовин, бойових припасів і зброї див. коментар до статей 262 і 410.

Не визнаються зброєю

Згідно з чинним законодавством України не визнаються зброєю:

  • електрошокові пристрої;
  • спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами;
  • спеціальні засоби самооборони тощо.

Але переміщення через митний кордон патронів до газових пістолетів і револьверів, заряджених, наприклад, речовинами нервово-паралітичної дії,

за наявності до цього підстав може кваліфікуватися за ст. 201 як контрабанда отруйних або сильнодіючих речовин.

Контрабандне ввезення в Україну біологічних боєприпасів

Контрабандне ввезення в Україну біологічних боєприпасів з метою поширення епідемії, епізоотії, епіфітотії за наявності підстав потребує додаткової кваліфікації за статтями 14 і 113 як готування до диверсії.

За ст. 201 як контрабанда зброї має кваліфікуватися незаконне переміщення через митний кордон України складових частин, деталей і вузлів зброї,

комплект яких дозволяє виготовити придатну для використання зброю, за

умови, що умисел винної особи був спрямований на вчинення контрабанди зброї у цілому, а не її частин.

Експертиза

Для вирішення питання про те, чи є предмет культурною цінністю, отруйною, сильнодіючою, вибуховою речовиною, радіоактивним матеріалом, зброєю або

боєприпасами, необхідним є проведення мистецтвознавчої, фізико-хімічної, криміналістичної або іншої експертизи.

Під товаром слід розуміти

Під товаром слід розуміти будь-яке рухоме майно (у т. ч. валютні цінності), електричну, теплову та інші види енергії, а також транспортні засоби, за

винятком транспортних засобів, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України.

Це можуть бути, зокрема, продовольчі або непродовольчі товари, у т. ч. транспортні засоби, лікарські засоби (крім отруйних, сильнодіючих,

наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів) і вироби медичного призначення, гладкоствольна мисливська зброя (зброя,

конструкція якої не дозволяє стріляти нарізною кулею) та бойові припаси до неї, друкована продукція, промислові вироби, у т. ч. такі продукти, які

переміщуються через митний кордон України з використанням трубопровідного транспорту (нафта, природний газ), контрафактні товари

(такі, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, ввезення яких на митну територію України або вивезення з цієї території призводить до порушення прав власника).

Не є предметом контрабанди особисті речі.

Це предмети першої необхідності, які є власністю громадянина та призначені виключно для його власного користування, не є товаром та не призначені для

відчуження або передачі іншим особам, відповідають меті та цілям перебування за кордоном.

Перелік предметів, віднесених до особистих речей громадян

Перелік предметів, віднесених до особистих речей громадян, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі, коли зареєстрований в іноземній державі автомобіль тимчасово в’їхав на територію України під зобов’язання про зворотне вивезення, а згодом (без

зміни права власності на нього) прибув на митницю з метою залишити митну територію України, дії особи, яка виконувала зобов’язання про зворотне

вивезення такого автомобіля, немає підстав кваліфікувати за ст. 201, навіть якщо вона надала для митного оформлення транспортного засобу підроблений документ.

Якщо транспортний засіб ввозиться на митну територію України як товар на підставі цивільно-правового договору (наприклад, у разі ввезення автомобілів

залізницею), стаття КК про відповідальність за контрабанду може застосовуватись за наявності всіх ознак даного складу злочину.

Ввезення в Україну

Ввезення в Україну, у т. ч. шляхом переміщення поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, творів, що пропагують культ

насильства і жорстокості, а також порнографічних предметів з метою їх збуту чи розповсюдження має кваліфікуватися не за ст. 201, а за статтями 300 або 301.

Ввезення в Україну продукції, що містить заклики до насильницького повалення чи зміни конституційного ладу, порушення територіальної

цілісності і недоторканності України, заклики до агресивної війни або геноциду, за умови доведеності відповідного умислу може розглядатись як

готування до злочинів, передбачених, відповідно, статтями 109, 110, 436, 442 КК.

Оскільки відповідно до Митного кодексу України від 11 липня 2002 р., який набрав чинності з 1 січня 2004 р., поняттям “товари” охоплюються також і

валютні цінності, то починаючи зі вказаної дати переміщення через митний кордон України валюти та інших валютних цінностей, вчинене у великих

розмірах, за наявності всіх інших ознак складу злочину, має кваліфікуватися за ст. 201.

Правила вивезення за межі України

До стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України, належать

передусім сировинні товари, на які поширюється режим ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій.

Ці режими запроваджуються Україною, зокрема, у разі:

  • різкого погіршення розрахункового балансу України, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату 25 процентів від загальної суми валютних вимог України;
  • досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості; значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку України;
  • необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві тощо.
Переліки товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуванню

Переліки товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуванню, щорічно затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Водночас слід мати на увазі те, що далеко не всі товари, експорт яких у встановленому порядку підлягає квотуванню і ліцензуванню або

забороняється, є підстави визнавати саме стратегічно важливими сировинними товарами.

До зазначених товарів можуть відноситись товари, дозвіл на вивезення яких видається спеціально уповноваженим органом (Державної служби експортного контролю України).

Обмеження стосовно вивезення з України деяких сировинних товарів можуть встановлюватись окремими законами.

Так, стратегічно важливим сировинним товаром як предметом контрабанди слід визнавати лісоматеріали та пиломатеріали цінних та

рідкісних порід дерев, вивезення яких за межі митної території України заборонено законом.

Фактичне переміщення через митний кордон України

Фактичне переміщення через митний кордон України з порушенням встановленого порядку такого переміщення товарів, що підлягають

державному експортному контролю (зокрема, матеріалів і обладнання до зброї масового ураження, отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин,

радіоактивних матеріалів, військового майна, яке належить до певних видів сировини, матеріалів, обладнання чи технологій, стратегічно важливих

сировинних товарів, щодо яких встановлено відповідні правила вивезення за межі України), кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 201 і 333.

Об’єктивна сторона контрабанди

3. Об’єктивна сторона контрабанди виражається в діях, які полягають у незаконному переміщенні відповідних предметів через митний кордон України.

Під переміщенням через митний кордон слід розуміти ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території або транзит через

територію України товарів та інших предметів у будь-який спосіб, включаючи використання з цією метою трубопровідного транспорту та ліній електропередачі.

Предмети контрабанди

Предмети контрабанди можуть бути переміщені через сухопутний, морський або повітряний кордон як разом з особами, які його

перетинають, так і окремо від них, наприклад, у разі відправлення предметів у несупроводжувальному багажі чи поштою.

Місце його вчинення

Обов’язковою ознакою складу злочину є місце його вчинення – це митний кордон.

Митний кордон збігається з державним кордоном України (про поняття останнього див. коментар до ст. 110), за винятком меж території спеціальних митних зон.

Межі території спеціальних митних зон є складовою частиною митного кордону України.

У статті 201 такі способи контрабанди, як переміщення через митний кордон поза митним контролем та з приховуванням від митного контролю, поширюються лише на товари.

Переміщення через митний кордон інших предметів контрабанди, перелічених у ч. 1 ст. 201, визнається контрабандою у разі, коли таке переміщення здійснюється будь-яким незаконним способом.

Переміщення предметів через митний кордон України

Переміщення предметів через митний кордон України поза митним контролем означає їх переміщення:

1) поза місцем розташування митного органу;

2) в розташуванні митниці, але поза зоною митного контролю;

3) поза часом здійснення митного оформлення (тобто до відкриття чи після закриття митниці, яка є тимчасовою або працює не цілодобово);

4) з використанням незаконного звільнення від митного контролю шляхом зловживання службовим становищем посадовими особами митного органу.

Шляхи переміщення

Предмети контрабанди можуть переміщуватись поза митним контролем шляхом обходу місць митного контролю чи об’їзду митних постів

автомобілями, використання спеціально виготовлених літаючих пристроїв, торпед, спеціально тренованих тварин тощо.

У разі, якщо особа домовилась із службовою особою митного органу про переміщення через митний кордон певних предметів за хабар, фактично без

надання будь-яких документів чи іншого приховування їх від митного контролю, її дії мають бути кваліфіковані як контрабанда – переміщення

предметів через митний кордон з використанням незаконного звільнення від митного контролю внаслідок зловживання

службовим становищем посадовою особою митного органу, а також як давання хабара (ст. 369).

Переміщення предметів через митний кордон України

Переміщення предметів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю – це їх переміщення:

1) з використанням тайників (спеціально, з метою вчинення контрабанди, виготовлених або обладнаних схованок у транспортних засобах, устаткуванні, тарі, предметах одягу тощо);

2) з використанням інших засобів або способів, що утруднюють виявлення предметів (з приховуванням предметів в організмі чи на тілі людини або

тварини, в одязі, взутті, головному вбранні, в порожнинах транспортного засобу, в багажі, продуктах харчування, речах особистого користування тощо);

3) шляхом надання одним предметам вигляду інших через істотну заміну зовнішніх характерних ознак предметів, а також їх тари, упаковки тощо, що

дозволяє віднести предмети контрабанди до предметів іншого виду (так зване камуфлювання справжності може набувати форми: зафарбування олійною

фарбою посуду, виготовленого із дорогоцінного металу; надання антикварній чаші, яка є історичною цінністю, вигляду звичайного посуду шляхом

обмазування її глиною і нанесення на неї звичайного малюнку чи орнаменту; надання ювелірним виробам вигляду малоцінної біжутерії; поміщення

отруйних речовин у пляшки з-під звичайних ліків; виготовлення з кольорових металів виробів, непридатних для їх використання за призначенням, які видаються за продукцію, вироблену експортером);

підстави для переміщення предметів через митний кордон

4) з поданням митному органу України як підстави для переміщення предметів через митний кордон певних документів:

а) підроблених (документи з підробленими підписами, відбитками печаток і штампів, документи із внесеними до них відомостями, що перекручують зміст інформації, тощо);

б) одержаних незаконним шляхом, тобто одержаних за відсутності законних підстав або з порушенням встановленого порядку (наприклад, у результаті

надання уповноваженій особі як підстави для видачі документів завідомо неправдивих відомостей, шляхом застосування фізичного або психічного

насильства або внаслідок зловживання службовою особою своїм службовим становищем чи службової недбалості);

в) що містять неправдиві дані (щодо ваги, кількості асортименту, найменування, вартості предметів, їх інших характеристик, щодо суті угоди,

відправника або одержувача предметів, щодо держави, з якої вони вивезені або в яку переміщуються).

Вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів

У разі, коли вчинення контрабанди пов’язане з підробленням документів, печаток, штампів та бланків або з використанням підроблених документів,

вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 201 і 358.

пособництво контрабанді

Якщо службова особа, котра вчинила службове підроблення, передала іншій особі завідомо неправдивий документ, усвідомлюючи, що той

використовуватиметься для вчинення контрабанди, дії винного мають кваліфікуватися не лише за ст. 366, а й за ч. 5 ст. 27 і ст. 201 як пособництво контрабанді.

Обманне використання недійсних документів (документів, які втратили свою юридичну силу, наприклад прострочених ліцензій), які не

зазнали фальшування і не отримані незаконним шляхом, поняттям “приховування від митного контролю” не охоплюється.

Підставою для переміщення предметів через митний кордон є визначені нормативними актами документи, без яких неможливо одержати дозвіл митниці на пропуск предметів через митний кордон.

Зокрема, це можуть бути митна декларація, зовнішньоекономічний договір (контракт), ліцензія, квота, товарно-транспортні документи (коносамент,

накладна тощо), дозвіл відповідних державних органів (наприклад, Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через

державний кордон України, Державної служби експортного контролю України). Перелік документів, необхідних для здійснення митного контролю

та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Отримати дозвіл на переміщення предметів через митний кордон

Питання про те, чи можна було без того чи іншого документа отримати дозвіл на переміщення предметів через митний кордон, перешкоджала чи ні його

відсутність винесенню митним органом рішення про пропуск через митний кордон, а отже, чи були підстави визнавати відповідний документ підставою

для переміщення предметів через митний кордон, потрібно вирішувати у кожному конкретному випадку і залежно від цього давати кримінально-правову оцінку вчиненому.

Зазначене стосується, зокрема, таких документів, як:

дозволи служби екологічного контролю,

сертифікати про походження товарів, у тому числі лісоматеріалів,

фітосанітарні та ветеринарні сертифікати,

сертифікати відповідності,

банківські документи щодо розрахунків за контрактами,

довідки про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами

або довідки про відсутність за межами України валютних цінностей і майна.

Використання сфальсифікованих документів, які не є підставою для переміщення товарів або інших предметів через митний кордон, не утворює

коментованого складу злочину і за наявності для цього підстав може кваліфікуватись за ст. 358 або ст. 366.

Незаконне переміщення

Під незаконним переміщенням історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, зброї,

боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), стратегічно важливих сировинних товарів через митний кордон слід розуміти їх переміщення:

1) поза митним контролем;

2) з приховуванням від митного контролю;

3) поєднане з недекларуванням;

4) за відсутності належного дозволу, якщо його наявність є обов’язковою.

Переміщення товарів визнається злочином лише за умови, що воно вчинене у великих розмірах (див. примітку до ст. 201).

У зв’язку з легальним тлумаченням великих розмірів контрабанди у ситуаціях, коли вартість товарів наближається до встановленого законодавцем

показника, відсутні підстави для застосування будь-яких додаткових критеріїв (вага, кількість, об’єм, художня цінність тощо).

Адміністративна відповідальність

Переміщення товарів поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, однак не у великих розмірах, тягне адміністративну

відповідальність згідно зі статтями 351, 352 Митного кодексу України від 11 липня 2002 р.

Незаконне вивезення з України або ввезення на її територію об’єктів тваринного і рослинного світу (зоологічних і ботанічних колекцій, тварин і

рослин, занесених до Червоної книги України тощо) тягне адміністративну відповідальність за ст. 88 Кодексу України про адміністративні

правопорушення від 7 грудня 1984 р. за умови, що ці дії не містять складу злочину, передбаченого ст. 201.

Вартість предметів контрабанди

Вартість предметів контрабанди визначається за національною валютою України за допомогою нормативних актів про ціни та ціноутворення на відповідні товари, а в разі потреби – на підставі висновків експертизи.

У разі незаконного переміщення через митний кордон іноземної валюти її вартість визначається за офіційним курсом Національного банку України на час вчинення злочину.

У разі, якщо предмет контрабанди відсутній (знищений, реалізований, вивезений за межі України або місце його знаходження невідоме) чи істотно

змінився (пошкоджений тощо), при визначенні його вартості використовуються відомості, які містяться у митних, товарно-транспортних та інших документах.

Вартість може визначатись на підставі цін на ідентичні або на подібні товари відповідно до порядку, встановленого митним законодавством.

продовжуваний злочин

Дії особи, яка мала умисел на незаконне переміщення через митний кордон товарів у великому розмірі, але перемістила їх (у т. ч. за домовленістю з

іншими особами) невеликими частинами, вартість кожної з яких є меншою за одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, слід розглядати як продовжуваний злочин і кваліфікувати за ст. 201.

ухилення від сплати обов’язкових платежів

Контрабанда, якщо метою незаконного переміщення предметів було ухилення від сплати обов’язкових платежів, які стягуються митницею і

входять у систему оподаткування, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 201, 212.

Правова оцінка зазначених дій як ідеальної сукупності зумовлена тим, що здійснюване легально переміщення через митний кордон України товарів

пов’язане зі сплатою до чи в момент їх переміщення ПДВ, акцизного збору, мита, інших обов’язкових платежів.

Кваліфікація за сукупністю вважається правильною на тій підставі, що вказані злочини мають різні безпосередні об’єкти посягань, які не перебувають між

собою у відносинах підлеглості і жоден з яких не є частиною іншого, ст. 212 не конкретизує спосіб ухилення від сплати податкових платежів (а отже, ним може бути і недотримання митних процедур).

бажання ухилитись від сплати обов’язкових платежів

Крім цього, у деяких випадках незаконного переміщення предметів через митний кордон відсутній мотив, притаманний ст. 212, – бажання ухилитись від

сплати обов’язкових платежів (наприклад, товари переміщуються з поданням митному органу підроблених документів, але зі сплатою належних сум митних платежів).

Кваліфікація за вказаною сукупністю злочинів, крім всього іншого, враховує те, що у даному разі оподаткуванню підлягають цілком легальні товари, які

злочинним (контрабандним) шляхом переміщуються через митний кордон України.

У разі, коли винний спочатку вчинює контрабанду товарів у великих розмірах, а згодом здійснює операції з незаконно переміщеними через митний кордон

предметами, які приховує від оподаткування, вчинене утворює реальну сукупність злочинів, передбачених статтями 201, 212.

шахрайство з фінансовими ресурсами

Декларування товарів не своїм найменуванням, наприклад, декларування під іншим кодом товарної номенклатури, умисне заниження митної вартості,

повідомлення завідомо недостовірних даних про країну походження або митний режим товарів (так званий псевдотранзит або “утоплення”

оподатковуваних товарів, ввезення товарів під виглядом виставкового майна) за наявності ознак складу злочину, передбаченого ст. 222, має розцінюватись

як шахрайство з фінансовими ресурсами (надання завідомо неправдивої інформації з метою отримання пільг щодо податків) або кваліфікуватися за ст. 212.

Різновиду ухилення від митного оподаткування

Умисне ввезення в Україну під виглядом транзиту предметів фактично з метою їх реалізації на території України за наявності підстав кваліфікується як

контрабанда, оскільки у такому випадку до митного органу як підстава для

переміщення предметів подаються документи, які містять завідомо неправдиві відомості стосовно митного режиму та адресатів товарів.

Кваліфікація такого різновиду ухилення від митного оподаткування передбачає звернення не лише до ст. 201, а й (за наявності до цього підстав) до ст. 212.

зобов’язання про зворотне вивезення чи зворотне ввезення товарів або про транзит

Порушення зобов’язання про зворотне вивезення чи зворотне ввезення товарів або про транзит, якщо вчинене не містить ознак злочину, має тягнути

адміністративну відповідальність (статті 348, 349 Митного кодексу України від 11 липня 2002 р.).

Контрабанда

Контрабанда є злочином з формальним складом і визнається закінченою з моменту фактичного перетину предметом злочину митного кордону.

До визначення моменту закінчення контрабанди потрібно підходити диференційовано і враховувати те, відбувається ввезення чи вивезення предметів злочину, а також місце здійснення протиправних дій.

Якщо предмети вивозяться за межі митної території України, митний кордон фактично перетинається ними після того, як митний контроль вже пройдено,

а тому контрабанда має розглядатись як закінчений злочин у разі фактичного (успішного) переміщення предметів через митний кордон.

Дії, пов’язані зі спробою незаконного вивезення предметів з митної території і не доведені до кінця з причин, що не залежали від волі винного (наприклад,

предмети контрабанди виявлено під час огляду речей або особистого огляду), мають розцінюватись як замах на вчинення злочину (ст. 15, ст. 201).

Якщо предмети ввозяться на митну територію України, факт закінченої контрабанди встановлюється під час проходження митного контролю, який здійснюється вже після того, як предмети злочину перетнули митний кордон.

Готування до злочину

Створення умов для контрабанди (придбання предметів для подальшого незаконного переміщення їх через кордон, підшукування клієнтів,

визначення шляхів переміщення предметів, надання їм іншого вигляду тощо) треба розглядати як готування до цього злочину (статті 14, 201).

Добровільна відмова від вчинення контрабанди

Добровільна відмова від вчинення контрабанди можлива лише на стадії готування до незаконного переміщення предметів через митний кордон або

незакінченого замаху на його вчинення, коли особа усвідомлює можливість доведення злочину до кінця, але з власної ініціативи відмовляється від цього.

Наприклад, особа, яка ввозить в Україну чи вивозить з України предмети контрабанди поза митним контролем, може добровільно відмовитися від

вчинення контрабанди до моменту фактичного переміщення цих предметів через митний кордон України, який у даному випадку співпадає з державним кордоном України.

У разі вивезення предметів контрабанди з України добровільна відмова від доведення злочину до кінця, що виключає кримінальну відповідальність,

може бути здійснена і після вдалого проходження особою митного контролю, тобто на стадії закінченого замаху.

Добровільною відмовою слід вважати випадки, коли після заповнення декларації та опитування громадян стосовно наявності незадекларованих

предметів, особи зізнаються про їхню наявність, дістають предмети із схованок і фактично добровільно відмовляються від вчинення контрабанди.

Водночас заява про незадекларовані предмети, зроблена на більш пізніх етапах митного контролю, коли митна декларація належним чином

оформлена і посвідчена митним інспектором, виключає застосування ст. 17 КК.

Відсутня добровільна відмова і у тому разі, коли особа видає предмети контрабанди у зв’язку з оголошенням їй рішення про проведення особистого

огляду (виняткова форма митного контролю), огляду або переогляду транспортних засобів, товарів та інших предметів, оскільки у даному разі

порушник митного законодавства розуміє об’єктивну неможливість доведення злочинного наміру до кінця через наявність нездоланної перешкоди.

Суб’єкт злочину

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, у т. ч. особа, яка користується правом дипломатичного імунітету. Особа, яка для

незаконного переміщення предметів через митний кордон використовує осіб, які не розуміють характер і значення вчинюваних ними дій (так звані

невинуваті агенти), є “посереднім виконавцем” контрабанди і повинна притягуватись до відповідальності за ст. 201.

пособництво у контрабанді

Дії службової особи, яка сприяла незаконному переміщенню предметів через митний кордон, слід розглядати як пособництво у контрабанді та, за наявності підстав, як відповідний злочин у сфері службової діяльності.

Пособником контрабанді слід визнавати і експерта, який дає завідомо неправдивий висновок, усвідомлюючи, що це потрібно для

наступного незаконного переміщення культурної цінності через митний кордон України.

контрабандою займається службова особа

Якщо контрабандою займається службова особа з використанням свого службового становища (наприклад, працівники митниць,

військовослужбовці Державної прикордонної служби України, капітани

суден, дипломатичні працівники), дії винного потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 201 і 364 (423) або 365 (424).

Вказана сукупність злочинів відсутня у разі такого різновиду переміщення предметів через митний кордон поза митним контролем, як їх переміщення

з використанням незаконного звільнення від митного контролю шляхом зловживання службовим становищем посадовими особами митного органу.

За такого розвитку подій митник, використовуючи своє службове становище, виконує частину об’єктивної сторони злочину (у вигляді

незаконного звільнення безпосереднього виконавця від митного контролю), у зв’язку з чим його поведінка має розцінюватись як співвиконавство у контрабанді.

У даній ситуації зловживання службовим становищем з боку службової особи митного органу є способом вчинення ним контрабанди.

Суб’єктивна сторона злочину

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Недекларування відповідних предметів (предметів контрабанди першої групи – див. п. 2 цього коментарю), вчинене з необережності, не містить ознак коментованого складу злочину і визнається адміністративним проступком.

Не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за контрабанду особа, яка добросовісно помиляється щодо того, чи є даний предмет

культурною цінністю або отруйною речовиною (наприклад, якщо ця культурна цінність тривалий час зберігалась у родині особи або якщо ця речовина була вільно придбана особою в крамниці іншої країни).

Транзитне перевезення товарів через територію України

Також не можна розглядати як контрабанду дії особи, яка, здійснюючи транзитне перевезення товарів через територію України, надала митним

органам супровідні документи з відомостями, що не відповідають дійсності, без умислу порушити митні правила, передбачені чинним законодавством України.

Кваліфікуючи ознаки злочину

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 201) є вчинення його:

1) за попередньою змовою групою осіб;

2) особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї, а про поняття раніше судимої особи – коментар до ст. 88.

Якщо контрабанду вчинено за попередньою змовою групою осіб, то при визначенні її розміру потрібно виходити із загальної вартості предметів, які переміщуються співвиконавцями через митний кордон.

Порушення митних правил

7. Такі діяння, як, зокрема:

  • порушення режиму зони митного контролю;
  • неподання митному органу документів, необхідних для здійснення митного контролю;
  • причалювання до суден, що перебувають під митним контролем;
  • неправомірні операції з товарами, транспортними засобами, що перебувають під митним контролем, зміна їх стану, користування та розпорядження ними;
  • порушення порядку проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю;
  • недекларування товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України;
  • пересилання через митний кордон України у міжнародних поштових та експрес-відправленнях товарів, заборонених до такого пересилання;
  • ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території з комерційною метою товарів з порушенням охоронюваних законом прав інтелектуальної власності;
  • порушення зобов’язання про зворотне вивезення чи зворотне ввезення товарів;
  • порушення зобов’язання про транзит; дії, спрямовані на переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України поза митним контролем;
  • дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю;
  • зберігання, перевезення чи придбання товарів, транспортних засобів, ввезених на митну територію України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю;
  • використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати податків і зборів, в інших цілях;
  • дії, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати податків і зборів або зменшення їх розміру,

 – відповідно до Митного кодексу України від 11 липня 2002 р. розглядаються

як порушення митних правил і тягнуть за собою адміністративну

відповідальність, передбачену статтями 329, 330, 335, 336, 339 – 341, 345, 348,

349, 351 – 355 Митного кодексу України від 11 липня 2002 р.

Контрабанда

Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. Контрабанда

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. (ст. 381). Контрабанда

Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р. Контрабанда

Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 р. (ст. 1). Контрабанда

Закон України “Про лікарські засоби” від 4 квітня 1996 р. (ст. 2). Контрабанда

Закон України “Про електроенергетику” від 16 жовтня 1997 р. (ст. 1). Контрабанда

Закон України “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” від 21 вересня 1999 р. Контрабанда

Закон України “Про транзит вантажів” від 20 жовтня 1999 р. Контрабанда

Закон України “Про Митний тариф України” від 5 квітня 2001 р. в редакції Закону від 31 травня 2007 р. Контрабанда

Закон України “Про антидопінговий контроль у спорті” від 5 квітня 2001 р. Контрабанда

Закон України “Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України” від 12 липня 2001 р. Контрабанда

Закон України “Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних

засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України” від 13 вересня 2001 р. Контрабанда

Контрабанда

Закон України “Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів” від 8 вересня 2005 р. Контрабанда

Закон України “Про ратифікацію Угоди про вивезення та ввезення культурних цінностей” від 11 січня 2006 р. Контрабанда

Дисциплінарний статут митної служби України. Затверджений Законом України від 6 вересня 2005 р. Контрабанда

Правила митного контролю за переміщенням через митний кордон товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності. Затверджені рішенням Ради

глав урядів СНД від 28 вересня 2001 р. Ратифіковані Законом України від 19 січня 2006 р. Контрабанда

Указ Президента України “Про приєднання України до Міжнародної конвенції про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні

та припиненні порушень митного законодавства та додатків I, II, III, V, VI, VII, VIII до неї” від 23 травня 2000 р. Контрабанда

Програма боротьби з контрабандою та порушенням митних правил. Затверджена Указом Президента України N 195/2008 від 4 березня 2008 р. Контрабанда

Порядок одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у

тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 440 від 20 червня 1995 р. Контрабанда

Контрабанда

Положення про Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України N 983 від 20 червня 2000 р. Контрабанда

Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності. Затверджене

постановою Кабінету Міністрів України N 412 від 28 квітня 2001 р. Контрабанда

Постанова Кабінету Міністрів України “Про обсяги та порядок ввезення на митну територію України продуктів харчування для власного споживання та

перелік предметів, що не можуть бути віднесені до особистих речей громадян” N 1652 від 13 грудня 2001 р. Контрабанда

Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку товарів промислового призначення, вивезення яких громадянами України,

іноземцями та особами без громадянства за межі митної території України не допускається” N 1911 від 13 грудня 2002 р. Контрабанда

Порядок створення зон митного контролю та їх функціонування. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1947 від 25 грудня 2002 р. Контрабанда

Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок вивезення за межі митної території України громадянами дорогоцінних металів (за винятком

банківських металів, пам’ятних та ювілейних монет України із дорогоцінних металів), дорогоцінного каміння та виробів з них, а також культурних цінностей з метою їх відчуження” N 700 від 15 травня 2003 р. Контрабанда

Контрабанда

Порядок декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1375 від 28 серпня 2003 р. Контрабанда

Порядок митного контролю і митного оформлення електроенергії, що переміщується через митний кордон України. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1909 від 10 грудня 2003 р. Контрабанда

Порядок митного контролю та митного оформлення природного газу, що переміщується через митний кордон України. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1958 від 17 грудня 2003 р. Контрабанда

Постанова Кабінету Міністрів України N 1989 від 24 грудня 2003 р. “Питання пропуску через державний кордон автомобільних, водних, залізничних та

повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними”. Контрабанда

Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Угоди про взаємну допомогу й співробітництво в митних справах між урядами держав – учасниць ГУУАМ” N 309 від 11 березня 2004 р. Контрабанда

Порядок здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 339 від 9 квітня 2008 р. Контрабанда

Положення про Державну митну службу України. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України N 940 від 18 липня 2007 р. Контрабанда

Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та обсягів квот у 2008 році” N 1411 від 29 грудня 2007 р. Контрабанда

Перелік документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються

через митний кордон України. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 80 від 1 лютого 2006 р. Контрабанда

Контрабанда

Порядок реєстрації права інтелектуальної власності у митному реєстрі, отримання інформації та взаємодії митних органів з іншими

правоохоронними і контролюючими органами та власниками прав на об’єкти права інтелектуальної власності у разі призупинення митного оформлення

товарів за ініціативи митного органу. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 622 від 13 квітня 2007 р.Контрабанда

Порядок митного оформлення товарів, що ввозяться на митну територію України і підлягають обов’язковій сертифікації в Україні. Затверджений

постановою Кабінету Міністрів України N 446 від 14 травня 2008 р. Контрабанда

Інструкція про порядок заповнення вантажної митної декларації. Затверджена наказом Державної митної служби України N 307 від 9 липня 1997 р. (у редакції наказу N 207 від 18 квітня 2002 р.). Контрабанда

Інструкція щодо проведення радіаційного контролю транспортних засобів і вантажів у пунктах пропуску через митний кордон та на митній території

України. Затверджена наказом Міністерства екології та природних ресурсів N 27 від 15 травня 2000 р. Контрабанда

Інструкція про порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через

державний кордон України. Затверджена наказом Міністерства культури і мистецтв України N 258 від 22 квітня 2002 р.Контрабанда

Перелік державних установ, закладів культури, інших організацій, яким надається право проведення державної експертизи культурних цінностей.

Затверджений наказом Міністерства культури і мистецтв України N 647 від 15 листопада 2002 р.Контрабанда

Перелік товарів, що ввозяться суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на митну територію України та митне оформлення яких здійснюється у

визначених митницях. Затверджений наказом Державної митної служби України N 74 від 4 лютого 2003 р.Контрабанда

Положення про порядок контролю за ввезенням на митну територію України окремих видів товарів. Затверджене наказом Державної митної служби України N 129 від 28 лютого 2003 р.Контрабанда

Контрабанда

Інструкція про організацію митного контролю та митного оформлення суден і товарів, що переміщуються ними. Затверджена наказом Державної митної служби України N 678 від 17 вересня 2004 р.Контрабанда

Інструкція про порядок видачі дозволів на перевезення радіоактивних матеріалів. Затверджена наказом Державного комітету ядерного регулювання України N 125 від 24 вересня 2003 р.Контрабанда

Порядок застосування окремих процедур митного контролю товарів, що ввозяться на митну територію України авіаційним транспортом за системою

змішаних перевезень. Затверджений наказом Державної митної служби України і Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації N 675/54 від 15 вересня 2004 р.Контрабанда

Методичні рекомендації щодо провадження у справах про порушення митних правил. Затверджені наказом Державної митної служби України N 936 від 30 грудня 2004 р.Контрабанда

Правила митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України. Затверджені

наказом Державної митної служби України N 1118 від 17 листопада 2005 р. (у редакції наказу N 229 від 17 березня 2008 р.). Контрабанда

Перелік лікарських засобів, дозволених для застосування в Україні, які відпускаються без рецептів з аптек та їх структурних підрозділів.

Затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України N 441 від 2 вересня 2005 р.Контрабанда

Порядок здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації. Затверджений наказом Державної митної служби України N 314 від 20 квітня 2005 р.Контрабанда

Контрабанда

Правила застосування спрощеного порядку здійснення митного контролю предметів, що переміщуються громадянами, які прямують авіаційним

транспортом. Затверджені наказом Державної митної служби України N 137 від 18 лютого 2006 р.Контрабанда

Порядок справляння мита, податку на додану вартість, акцизного й митних зборів при митному оформленні товарів і предметів, що переміщуються

громадянами через митний кордон України. Затверджений наказом Державної митної служби України N 5 від 12 січня 2006 р.Контрабанда

Порядок справляння митними органами ввізного (вивізного) та особливих видів мита під час митного оформлення товарів, що переміщуються через

митний кордон України. Затверджений наказом Державної митної служби України N 30 від 23 січня 2006 р.Контрабанда

Порядок справляння податку на додану вартість під час митного оформлення товарів, імпортованих на митну територію України. Затверджений наказом Державної митної служби України N 821 від 27 вересня 2006 р.Контрабанда

Інструкція про здійснення митного контролю за переміщенням електроенергії через митний кордон України. Затверджена наказом

Державної митної служби України, Міністерства палива та енергетики України, Міністерства транспорту України N 1110/484/1146 від 12 грудня 2006 р.Контрабанда

Перелік товарів із зазначенням їх кодів згідно з УКТЗЕД, на які Міністерством фінансів України видаються дозволи, необхідні для здійснення митного

контролю та митного оформлення товарів. Затверджений наказом Міністерства фінансів України N 402 від 26 березня 2007 р.Контрабанда

Інструкція з організації митного контролю та митного оформлення міжнародних експрес-повідомлень, що переміщуються (пересилаються)

через митний кордон України. Затверджена наказом Державної митної служби України N 728 від 3 вересня 2007 р.Контрабанда

Наказ Держкомлісгоспу “Про затвердження форми Сертифіката про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для

здійснення експортних операцій та Інструкції про заповнення Сертифіката про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експортних операцій” N 528 від 7 вересня 2007 р.Контрабанда

Положення про порядок видачі ліцензій на експорт окремих видів сільськогосподарської продукції. Затверджене наказом Міністерства економіки України N 368 від 2 листопада 2007 р.Контрабанда

Контрабанда

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 15 від 8 жовтня 2004 р. “Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення

від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів” (п. 17). Контрабанда

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 8 від 3 червня 2005 р. “Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил”. Контрабанда

Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання вирішення справ, пов’язаних із застосуванням митного законодавства” N 720/100/13-08 від 23 квітня 2008 р.Контрабанда

Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення

Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення

Незаконні дії з документами

Незаконні дії з документами

1. Підробка документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків,

електронних грошей, а так само придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою

збуту підроблених документів на переказ, платіжних карток або їх використання чи збут, а також

неправомірний випуск або використання електронних грошей –

карається штрафом від трьох до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

http://povestka.com.ua реальна допомога у кримінальній справі, провадженні в суді, на досудовому слідстві, оскарження.

  1. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, – караються штрафом від п’яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка Незаконні дії з документами

Під документами на переказ слід розуміти документ в паперовому або електронному виді, що використовується банками чи їх

клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єктами переказу грошових коштів

(розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення, інші).

Коментар до ст. 200 Незаконні дії з документами

Dстановлений порядок виготовлення, використання та обігу документів Незаконні дії з документами

1. Об’єктом злочину є встановлений порядок виготовлення, використання та обігу документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до

банківських рахунків, який забезпечує нормальне функціонування банківської системи України.

Предмет злочину Незаконні дії з документами
  1. Предметом злочину є:

1) документи на переказ грошових коштів;

2) платіжні картки;

3) інші засоби доступу до банківських рахунків.

Поняття документів на переказ дано у примітці до ст. 200.

Розрахунковы документи

Такими документами, зокрема, є:

а) розрахункові документи, якими є платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога та розрахункові документи

інших видів, встановлені Національним банком України (акредитив, меморіальний ордер тощо);

б) міжбанківські розрахункові документи, тобто документи на переказ, сформовані банком на підставі поданих клієнтами розрахункових документів,

документів на переказ готівки, а також доручень на договірне списання, передбачених у договорах, укладених між клієнтами та обслуговуючими їх банками;

в) документи на переказ готівкових коштів, реквізити та особливості оформлення яких також встановлюються Національним банком України;

г) клірингові вимоги;

д) інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Спеціальний платіжний засіб

Платіжна картка – це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки,

що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг,

перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, фінансових установ, пунктах обміну

іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

На даний час законодавством передбачено застосування в Україні особистих платіжних карток, які надаються фізичним особам, корпоративних платіжних

карток, які надаються фізичним особам – підприємцям та юридичним особам (від їх імені операції із застосуванням платіжної картки здійснює певний

працівник чи інша довірена особа) та неперсоніфікованих наперед оплачуваних платіжних карток, які можуть продаватись емітентами без

оформлення договору з їх покупцями і не містять реквізитів, що дають змогу ідентифікувати їх держателя.

Іншими засобами доступу до банківських рахунків слід вважати будь-які, крім документів на переказ та платіжних карток, документи чи предмети, із

застосуванням яких особа може з відома працівників банку отримати доступ до певного банківського рахунка та можливість здійснювати операції з коштами, які знаходяться на такому рахунку.

Іншы засоби

Такими іншими засобами, зокрема, є:

1) дорожній чек – паперовий розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті та використовується як засіб міжнародних розрахунків

неторговельного характеру і є грошовим зобов’язанням чекодавця виплатити зазначену в чеку суму чекодержателю (власнику), підпис якого проставляється в зазначеному місці під час продажу;

2) іменний чек – паперовий розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті і є письмовим розпорядженням юридичної особи –

нерезидента або фізичної особи – нерезидента, яка виписала чек (чекодавець) платнику про виплату певної суми коштів чекодержателю, зазначеному в

чеку, або іншій особі за нотаріально посвідченою довіреністю за рахунок наданого платнику грошового покриття;

3) розрахунковий чек – розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку-

емітенту, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.

При вчиненні цього злочину шляхом придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту, використання чи збуту його предметом є лише підроблені документи на переказ чи підроблені платіжні картки.

Обладнання для виготовлення платіжних карток, документів на переказ, інших засобів доступу до банківських рахунків, згадане у назві ст. 200, не є

предметом коментованого злочину, оскільки згадка про таке обладнання у тексті статті відсутня.

Проте придбання або приготування зазначеного обладнання для виготовлення підроблених предметів даного злочину слід кваліфікувати як готування до його вчинення.

Об’єктивна сторона злочину

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у:

1) підробці;

2) придбанні;

3) зберіганні;

4) перевезенні;

5) пересиланні;

6) використанні чи

7) збуті зазначених вище предметів.

Підробка предметів

Підробкою предметів даного злочину є будь-які дії, внаслідок яких створюються підроблені документи на переказ, платіжні картки чи інші

засоби доступу до банківських рахунків, у т. ч. і фальсифікація відповідних справжніх предметів, якщо після вчинення цих дій із застосуванням

підроблених предметів можуть бути проведені незаконні (ініційовані не власником рахунку або не забезпечені наявністю грошей на банківському

рахунку) перекази грошових коштів або ж доступ до інформації щодо певного банківського рахунку отримує неуповноважена на це особа.

Підробка може бути здійснена за допомогою спеціального технічного обладнання, комп’ютерних програмних засобів або у будь-який інший спосіб (дописка, підчистка, виправлення у паперових документах тощо).

Незаконні дії з документами

Виготовлення предмета, який лише своїми зовнішніми ознаками нагадує розрахункову картку і реально не може бути використаний для одержання

доступу до певного банківського рахунку чи до інформації про такий рахунок (наприклад, внаслідок відсутності необхідного для цього електронного пристрою), не містить складу злочину, передбаченого ст. 200.

Деякі із документів на переказ, що є предметом даного злочину, можуть існувати не лише у паперовій, але і в електронній формі.

Оскільки такі електронні документи мають певні індивідуальні реквізити, за якими вони розпізнаються адресатом, цілком можливою є їх підробка шляхом втручання у роботу відповідних комп’ютерних систем чи мереж.

У цих випадках дії винної особи треба визнавати сукупністю злочинів і кваліфікувати за статтями 200 та 361.

Поняття придбання, зберігання, перевезення, пересилання, збуту, вжиті у цій статті, за своїм змістом збігаються з аналогічними поняттями, застосованими у ст. 199 (див. коментар до ст. 199).

Під використанням підроблених документів на переказ чи платіжних карток слід розуміти пред’явлення їх як справжніх з метою здійснення незаконного

переказу грошових коштів, незаконного доступу до інформації щодо відповідного банківського рахунка тощо.

Використанням підробленої платіжної картки слід вважати також спробу отримання з її допомогою грошових коштів через банківський автомат, здійснення з її застосуванням оплати товарів чи послуг.

Якщо внаслідок використання зазначених у цій статті підроблених предметів особа, яка їх використала, заволодіває чужими грошовими коштами, вчинене

слід кваліфікувати як сукупність злочинів за відповідними частинами статей 190 і 200.

Про поняття збуту див. коментар до ст. 199.

Злочин, залежно від способу, є закінченим з моменту вчинення однієї із перелічених у ч. 1 ст. 200 дій.

Суб’єкт злочину

4. Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона злочину

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

У випадках придбання, зберігання, перевезення, пересилання відповідних предметів злочину обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину є мета їх збуту.

Кваліфікуючи ознаки злочину

6. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб.

Про вчинення злочину повторно див. коментар до ст. 32.

Для ч. 2 ст. 200 повторним є лише вчинення даного злочину особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2 цієї ж статті.

Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 та коментар до неї.

Незаконні дії з документами

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (статті 1087 – 1106).Незаконні дії з документами

Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. (ст. 51).Незаконні дії з документами

Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” від 5 квітня 2001 р.Незаконні дії з документами

Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг” від 22 травня 2003 р.Незаконні дії з документами

Постанова Кабінету Міністрів України “Деякі питання здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів” N 377 від 29 березня 2006 р.Незаконні дії з документами

Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України. Затверджене постановою Правління Національного банка України N 520 від 29 грудня 2000 р.Незаконні дії з документами

Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням. Затверджене постановою Правління Національного банку України N 137 від 19 квітня 2005 р.Незаконні дії з документами

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Затверджена постановою Правління Національного банка України N 22 від 21 січня 2004 р.Незаконні дії з документами

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

1. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з

метою використання при продажу товарів, збуту, а також збут незаконно виготовлених,

одержаних чи підроблених марок акцизного збору, голографічних захисних елементів, підробленої

національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї –

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

http://barvinoknet.com.ua Реальна допомога позивачам, відповідачам, третім особам.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі, –

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Примітка.

Дії, передбачені цією статтею, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі – якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Коментар до ст. 199:

порядок формування і функціонування грошової системи України

1. Основним об’єктом цього злочину є встановлений законом порядок формування і функціонування грошової системи України як частини економічної системи нашої держави. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати відносини власності.

Деякі різновиди коментованого злочину мають транснаціональний характер.

Кримінальне переслідування за фальшивомонетництво (зокрема:

  • за дії із виготовлення або зміни грошових знаків;
  • збут підроблених грошових знаків;
  • дії, спрямовані на ввезення до країни або отримання чи придбання для себе підроблених грошових знаків;
  • виготовлення, отримання або придбання знарядь чи інших предметів, призначених для виготовлення підроблених грошових знаків або для зміни грошових знаків)

незалежно від національної належності підроблених грошових знаків та країни, в якій вчинено відповідний злочин, передбачене міжнародно-

правовими договорами, учасницею яких (як правонаступниця СРСР) є Україна.

Тому особа, винна у виготовленні, придбанні з метою збуту та збуті підроблених грошей у разі притягнення її до кримінальної відповідальності в

Україні нестиме відповідальність за ст. 199 незалежно від місця вчинення зазначених діянь (вони можуть бути вчинені і за межами України) та від того, чи є вона громадянином України і чи проживає постійно на її території.

Предметом злочину є

2. Предметом злочину є:

1) національна валюта України;

3) іноземна валюта;

3) державні цінні папери;

4) білети державної лотереї.

Поняттям “національна валюта України” у ст. 199 охоплюються грошові знаки України у вигляді випущених Національним банком України паперових

грошових знаків (банкнот) та металевої монети, що перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території України.

Грошовими знаками, які на даний час перебувають у готівковому обігу в Україні, є банкноти номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 та 500

гривень і монети номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок та 1 гривня, а також пам’ятні та ювілейні монети різної номінальної вартості.

Під поняттям “іноземна валюта” у даній статті розуміються іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, металевої монети, що

перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави.

Предметом даного злочину вважаються також грошові знаки України чи іноземної держави, які вилучені чи вилучаються з обігу, але підлягають обміну на ті грошові знаки, які перебувають в обігу.

Державними цінними паперами є папери, що випускаються і забезпечуються державою – державні облігації України (облігації внутрішніх державних позик

України, облігації зовнішніх державних позик України, цільові облігації внутрішніх державних позик України), казначейські зобов’язання України,

облігації місцевих позик (як внутрішніх, так і зовнішніх), приватизаційні папери, у деяких випадках – векселі.

Про загальне поняття цінних паперів див. коментар до ст. 223.

На даний час в обігу на території України перебувають, зокрема, такі види державних цінних паперів, як короткострокові, середньострокові та

довгострокові облігації внутрішніх державних позик України, які щорічно випускаються Міністерством фінансів України у бездокументарній формі,

процентні облігації внутрішньої державної позики 2000 року, випущені у 2004 році облігації внутрішньої державної позики для погашення

простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість зі строком обігу п’ять років.

Облігації місцевих позик можуть випускатись Верховною Радою Автономної Республіки Крим, міськими радами відповідно до прийнятих ними рішень.

Погашення цих облігацій має здійснюватись за рахунок коштів та майна, що є комунальною власністю і знаходяться у розпорядженні рад, які їх випустили.

Державний бюджет України не відповідає за зобов’язаннями, які виникають із облігацій місцевих позик. Але оскільки органи місцевого самоврядування

відповідно до Конституції України є органами, через які народ здійснює свою суверенну владу, то при розгляді і вирішенні питань кримінально-

правового характеру вони мають розглядатись як децентралізовані елементи держави.

З огляду на це облігації місцевих позик, які випускаються цими органами, також слід відносити до державних цінних паперів.

Під білетами державних лотерей слід розуміти документи, які надають особі, що їх придбала, право на участь у лотереях, яким законодавством надається

статус державних лотерей, і безоплатне отримання призу (виграшу) у разі визнання даної особи переможцем лотереї.

При цьому під лотереєю розуміється розіграш шляхом дій, цілком або частково заснованих на випадку, грошей, іншого майна чи майнових прав між особами, які придбали право на участь у цьому розіграші.

Лотерейні білети, які не є білетами державних лотерей, не можуть визнаватись предметом даного злочину.

Підроблення таких білетів з метою збуту чи з метою отримання за ними незаконного виграшу слід кваліфікувати як готування до шахрайства, а збут

такого підробленого лотерейного білета, на який випав виграш, чи отримання за ним виграшу – як закінчений склад цього злочину (ст. 190).

Компенсаційні сертифікати, які видавались громадянам з метою компенсації знецінених заощаджень, за своїми ознаками мають схожість з державними

цінними паперами, однак законом вони не віднесені до цінних паперів, а тому не є предметом злочину, передбаченого ст. 199.

Не підпадає під ознаки ст. 199 виготовлення підроблених виписок з рахунка у цінних паперах, які зберігач зобов’язаний надавати власнику цінних паперів, чи інші зазначені у тексті статті дії з цими предметами.

Виписки з рахунка у цінних паперах є підтвердженням права власності на відповідні цінні папери, однак згідно із законом вони не є цінними паперами.

Тому навіть якщо у підробленій виписці йдеться про державні цінні папери, вона не є предметом даного злочину.

Підроблення виписок з рахунків у цінних паперах за наявності підстав має кваліфікуватись за ст. 366, а у випадках, коли таке підроблення здійснюється з

метою наступного заволодіння з їх допомогою чужим майном – також за ст. 190.

Не є предметом даного злочину недержавні цінні папери.

Виготовлення з метою збуту, збут чи використання іншим чином підроблених недержавних цінних паперів слід кваліфікувати за ст. 224.

Предметом цього злочину не визнаються також жетони чи інші замінники грошових знаків, що використовуються у гральних закладах, телефонах-автоматах, метро тощо.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України, виготовлення з метою збуту або збут підроблених грошових знаків і державних цінних паперів, які

вилучені з обігу і мають лише колекційну цінність, не містять складу даного злочину.

Очевидно, не слід вважати злочином, передбаченим ст. 199, і зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну названих предметів.

Якщо такі дії спрямовані на заволодіння чужим майном шляхом збуту підробок під виглядом справжніх грошових знаків чи цінних паперів, вони повинні кваліфікуватися за ст. 190 як шахрайство.

Не можуть кваліфікуватись як злочин, передбачений ст. 199, зазначені у ній операції з підробленими засобами доступу до банківських рахунків (зокрема,

електронними чи іншими платіжними картками, документами на переказ грошових коштів).

Ці дії за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 200.

Об’єктивна сторона злочину

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у:

1) виготовленні;

2) зберіганні;

3) придбанні;

4) перевезенні;

5) пересиланні;

6) ввезенні в Україну або

7) збуті зазначених вище предметів.

Під виготовленням розуміються дії, внаслідок яких створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети державних лотерей.

Способи такого виготовлення можуть бути різними (друкування типографським способом, малювання, ксерокопіювання тощо) і значення для кваліфікації злочину за ст. 199 не мають.

Результатом виготовлення є створення предметів, які мають настільки значну зовнішню схожість зі справжніми грошовими знаками, цінними паперами чи

білетами державних лотерей, що це дає можливість збути їх іншим особам, яким відомо, як виглядають відповідні справжні предмети.

Виготовленням вважатиметься як повна імітація грошового знака, державного цінного папера чи білета державної лотереї, так і істотна

фальсифікація тим чи іншим способом відповідних справжніх предметів (наприклад, істотна “переробка” грошових знаків для надання їм

вигляду таких, що мають більшу вартість; зміна зовнішнього вигляду вилучених з обігу грошей з метою надати їм подібність до тих, які знаходяться

в обігу), яка робить можливим досягнення мети їх збуту і, на думку винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки.

При вирішенні питання про наявність або відсутність у діях особи складу передбаченого даною статтею злочину Пленум Верховного Суду України

пропонує враховувати такі об’єктивні й суб’єктивні критерії оцінки зовнішнього вигляду предметів, щодо яких вчинено ці дії:

1) художнє оформлення грошового знака чи державного цінного папера, яке передбачає певний ступінь завершеності зображення, а саме:

  • 1) відповідного орнаменту і наявності основних реквізитів (портрет, барельєф, пам’ятник) та їх узгодженість зі словами й цифрами, які визначають номінал грошового знака чи державного цінного папера;
  • 2) якість відтворення, котра передбачає такий ступінь графічної та кольорової точності зображення, який дає винній особі підстави вважати можливим перебування виготовлених нею грошей чи державних цінних паперів у обігу.

Як виготовлення слід кваліфікувати і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з

метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу.

Виготовлення знарядь, за допомогою яких передбачається в майбутньому виготовляти фальшиві гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей, слід кваліфікувати як готування до вчинення даного злочину.

Виготовлення підроблених грошових знаків, які на даний час не є засобом платежу, не може розглядатись як злочин, передбачений ст. 199.

Якщо за допомогою таких підроблених грошових знаків (наприклад, підроблених срібних чи золотих монет, інших грошових знаків, що мають

колекційну цінність) винний намагається шляхом обману заволодіти чужим майном, такі дії слід визнавати шахрайством і кваліфікувати за ст. 190.

Таку ж правову оцінку мають отримувати випадки, коли підробки мають лише незначну подібність до справжніх (у т. ч. таких, що не знаходяться в обігу)

грошових знаків, цінних паперів чи білетів державних лотерей, а тому не можуть реально бути запущені в обіг, але за допомогою їх винний вводить в оману окремих громадян і заволодіває в обмін на ці предмети їх майном.

У той же час виготовлення предметів, які зовнішньо не мають подібності до справжніх грошей, цінних паперів чи білетів державних лотерей і які з цієї причини неможливо збути, не є злочинним діянням.

Проблематичним є питання про можливість виготовлення підроблених державних цінних паперів, що існують у бездокументарній формі, тобто у

вигляді облікових записів на рахунках у комп’ютерних базах даних, які ведуть зберігачі цінних паперів. Існує думка про те, що відкриття фіктивного рахунку

у цінних паперах чи внесення до існуючого справжнього рахунку змін, які спотворюють зміст зафіксованої у ньому інформації, може вважатись

виготовленням підроблених державних цінних паперів. Проте оскільки бездокументарні цінні папери не існують ні у “матеріальній” формі, ні у формі

електронних документів, це виключає можливість відтворення їх зовнішнього вигляду і створення таких фальсифікованих бездокументарних державних

цінних паперів, які були б “подібними” до справжніх, а отже, виключається і можливість “виготовлення” у тому сенсі, в якому це слово вживається у даній

статті. Випадки фальсифікації комп’ютерної інформації, внаслідок яких з’являються неправдиві електронні записи, що мають створити враження про

наявність державних цінних паперів, які насправді не випускались належним емітентом, слід залежно від обставин справи кваліфікувати за статтями 361

або 364, а у разі спрямованості відповідних дій на заволодіння чужим майном – також і за ст. 190.

Під зберіганням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід розуміти знаходження цих предметів безпосередньо у

винного або в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у розпорядженні та під контролем винного.

Придбанням предметів цього злочину вважається їх оплатне або безоплатне отримання винним від іншої особи.

Перевезенням цих предметів є переміщення їх винним із використанням будь-яких транспортних засобів.

Пересиланням підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід вважати передачу чи спробу передачі їх іншій особі з

використанням засобів поштового зв’язку (у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях).

Ввезенням в Україну предметів розглядуваного злочину слід вважати їх переміщення винною особою із-за кордону на територію України.

Збутом підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є їх умисне відчуження як оплатне, так і безоплатне (використання як

засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу, програш в азартних іграх тощо).

Дії особи, що збула іноземну валюту, в якій підроблено лише цифровий номінал купюри, слід кваліфікувати як шахрайство.

У той же час виготовлення такої купюри, як зазначено вище, слід вважати злочином, передбаченим ст. 199.

Випадки, коли винний внаслідок успішного збуту предметів злочину в обмін на них отримав чуже майно, повністю охоплюються складом даного злочину і

додаткової кваліфікації за іншими статтями КК (зокрема, за ст. 190) не потребують.

Склад цього злочину є формальним

4. Склад цього злочину є формальним. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого із зазначених у ч. 1 ст. 199 діянь.

У випадках зберігання відповідних предметів злочин є закінченим з моменту вчинення тих початкових дій, внаслідок яких виникає ситуація зберігання.

5. Суб’єкт злочину загальний.
6. Його суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну підробленої національної валюти, іноземної валюти,

державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є злочинним лише тоді, коли ці дії вчинені з метою їх подальшого збуту.

Кваліфікуючими ознаками злочину є

7. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 199) є вчинення його:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) у великому розмірі.

Про поняття повторності та вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою див., відповідно, статті 32 і 28 та коментар до ст. 32, 28.

Злочин може кваліфікуватись за ч. 2 ст. 199 як вчинений у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Якщо предметом злочину є підроблені іноземні грошові знаки або державні цінні папери, номіновані в іноземній валюті, для визначення розміру має

бути здійснене їх перерахування у національну валюту України за курсом Національного банку України, що діяв на момент вчинення злочину.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є

8. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:

1) організованою групою;

2) в особливо великому розмірі.

Про поняття організованої групи див. ст. 28 та коментар до неї.

Вчинення цього злочину в особливо великому розмірі має місце тоді, коли сума підробки становить чотириста і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Встановлення наявності великого чи особливо великого розміру як кваліфікуючих ознак даного злочину має здійснюватись виходячи із розміру (грошового значення) неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Згідно із законодавством, цей розмір має дорівнювати розміру податкової соціальної пільги, який діяв на момент вчинення злочину, і визначається за правилами, встановленими Законом “Про податок з доходів фізичних осіб”.

Подальша зміна критеріїв, за якими визначається (розраховується) розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (зокрема, зміна розміру

податкової соціальної пільги), після вчинення відповідного злочину не є підставою для перегляду питання про наявність у діях винного відповідної кваліфікуючої ознаки.

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Конституція України (ст. 5). Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Женевська конвенція по боротьбі з підробкою грошових знаків від 20 квітня 1929 р. Ратифікована СРСР 3 травня 1931 р. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (статті 194 – 198). Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23 лютого 2006 р. (статті 1, 3, 7, 9 – 11). Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції від 22 травня 1997 р. (п. 1.33 ст. 1). Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 р. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 р. (ст. 3). Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 р. (пункти 22.4 та 22.5 статті 22, п. 6.1 ст. 6). Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Рішення Конституційного Суду України у справі про зворотну дію кримінального закону в часі N 6-рп/2000 від 19 квітня 2000 р. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Указ Президента України “Про грошову реформу в Україні” N 762 від 25 серпня 1996 р. (п. 2). Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Указ Президента України “Про деякі заходи щодо регулювання лотерейної діяльності” N 813 від 10 вересня 2002 р. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Постанова Кабінету Міністрів України “Про випуск процентних облігацій внутрішньої державної позики 2000 року” N 1455 від 22 вересня 2000 р. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Постанова Кабінету Міністрів України “Про випуски облігацій внутрішніх державних позик” N 80 від 31 січня 2001 р. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Постанова Кабінету Міністрів України “Про випуск казначейських зобов’язань” N 15 від 10 січня 2002 р. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Постанова Кабінету Міністрів України “Про випуск облігацій внутрішньої державної позики для погашення простроченої бюджетної заборгованості з

податку на додану вартість” N 2014 від 25 грудня 2003 р. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Постанова Кабінету Міністрів України “Деякі питання випуску облігацій внутрішньої державної позики для погашення простроченої бюджетної

заборгованості з податку на додану вартість” N 1036 від 10 серпня 2004 р. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Інструкція про організацію виготовлення, випуску в обіг і реалізації пам’ятних та ювілейних монет України. Затверджена постановою Правління

Національного банку України N 438 від 7 листопада 2000 р. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Положення про порядок випуску облігацій місцевих позик. Затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку N 414 від 7

жовтня 2003 р. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. N 6 “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут

підроблених грошей чи цінних паперів”. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення

Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного

злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, –

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

http://barvinoknet.com.ua

Коментар до ст.198

встановлений законом порядок придбання і відчуження майна, який забезпечує право власності

1. Об’єктом злочину є встановлений законом порядок придбання і відчуження майна, який забезпечує право власності.

майно, завідомо одержане злочинним шляхом

2. Предметом злочину є майно, завідомо одержане злочинним шляхом.

Під майном, одержаним злочинним шляхом, слід розуміти майно, яке прямо або опосередковано отримано в результаті вчинення суспільно небезпечного діяння.

Таке майно може бути здобуте як шляхом вчинення злочину, так і шляхом вчинення діяння, яке містить ознаки злочину, але в силу

передбачених законом обставин не тягне кримінальної відповідальності (наприклад, вчинене особою, яка не є суб’єктом злочину через неосудність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність).

Злочинний спосіб, у який одержано таке майно, для кваліфікації діяння за ст. 198 значення не має. Це можуть бути: викрадення майна, його привласнення,

вимагання, заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, одержання хабара, контрабанда, шахрайство з фінансовими ресурсами, вбивство з корисливих мотивів тощо.

Не може бути визнано предметом цього злочину:

1) майно, яке одержано не злочинним шляхом, а внаслідок вчинення адміністративного чи іншого правопорушення;

2) майно, отримане в обмін на здобуте злочинним шляхом, наприклад, товари, куплені за викрадені гроші;

3) майно, не одержане, а виготовлене злочинним шляхом, наприклад, у результаті заняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203), збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів (ст. 204) тощо;

4) предмети (зброя, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні, сильнодіючі та отруйні речовини, прекурсори), які вилучені з вільного

цивільно-правового обігу (або обмежені у ньому) і незаконний збут, придбання чи зберігання яких утворюють самостійні склади злочинів (наприклад, передбачених статтями 307, 309, 311, 321).

Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Розмір майна, яке було предметом цього злочину, на кваліфікацію не впливає. У тих випадках, коли предметом заздалегідь не обіцяного придбання або

отримання, збуту чи зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, було майно у незначних розмірах (невелика кількість речей, незначна

їх вартість тощо), вчинене діяння через малозначність (ч. 2 ст. 11) може і не визнаватися злочином.

заздалегідь не обіцяних діях з майном, завідомо здобутим злочинним шляхом

3. З об’єктивної сторони злочин полягає у заздалегідь не обіцяних діях з майном, завідомо здобутим злочинним шляхом, у формі:

1) придбання;

2) отримання;

3) зберігання;

4) збуту.

Придбання і отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, є близькими за своїм змістом поняттями. І придбання, і отримання забезпечує

можливість розпоряджатися вказаним майном як своїм власним (володіти ним, використовувати його, відчужувати).

Відрізняються вони способом набуття такої можливості.

Придбання майна Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Придбання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, передбачає оплатне (купівля) чи інше компенсаційне (відплатне – обмін, прийняття в рахунок погашення боргу тощо) одержання такого майна.

Отримання майна Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, передбачає безоплатне одержання такого майна (наприклад, як подарунок, спадок).

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4, заздалегідь не обіцяне отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації

(відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, утворює склад злочину, передбаченого ст. 198, лише у разі, якщо воно було вчинене після визнання

такого діяння злочинним – тобто після набуття чинності Законом України N 430-IV від 16 січня 2003 р. (зазначений Закон набув чинності з 11 червня 2003 р.).

Збут майна Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, – це оплатне чи безоплатне відчуження майна іншій особі.

Такі дії можуть бути вчинені у формі продажу, дарування, обміну тощо і з правової точки зору являють собою недійсні правочини.

Під зберіганням майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, слід розуміти більш-менш тривале володіння майном, у процесі якого винна особа зберігає контроль над ним.

Воно може знаходитись при ньому, у його оселі, транспортному засобі чи у будь-якому іншому відомому винній особі місці.

Відповідальність за ст. 198 настає лише за таке придбання, отримання, зберігання або збут зазначеного вище майна, яке не було заздалегідь обіцяне.

Якщо виконання зазначених дій було заздалегідь обіцяне виконавцю або співучаснику злочину, відповідальність настає не за ст. 198, а за співучасть у конкретному злочині.

Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Придбання, отримання, збут або зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, підлягає кваліфікації за ст. 198 лише за певних обставин –

у разі, якщо такі дії не містять ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Ознаки такої легалізації передбачені у ст. 209.

Злочин вважається закінченим з моменту одержання зазначеного у ст. 198 майна у володіння або для зберігання, чи з моменту його збуту.

4. Суб’єкт злочину загальний.

Заздалегідь не обіцяне придбання, отримання, збут та зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, вчинене службовою особою з

використанням свого службового становища (за умови спричинення істотної шкоди або тяжких наслідків), потребує кваліфікації за сукупністю злочинів – за ст. 198 і відповідною частиною ст. 364.

Особа усвідомлює, що придбаває, отримує, збуває або зберігає майно, одержане злочинним шляхом, і бажає вчинити такі дії

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює, що придбаває, отримує, збуває або зберігає майно, одержане злочинним шляхом, і бажає вчинити такі дії.

Усвідомлення того, що майно одержане злочинним шляхом, є обов’язковою ознакою інтелектуального моменту умислу винного.

При цьому точна обізнаність про характер та конкретні обставини вчиненого так званого предикатного злочину не вимагається.

У разі, коли особа вважає, що вона придбаває, отримує, зберігає або збуває майно, одержане злочинним шляхом, яке не є таким насправді, її дії за спрямованістю умислу можуть розцінюватись як замах на цей злочин.

За наявності сумніву особи щодо законності походження придбаного чи отриманого нею майна описані у диспозиції ст. 198 дії не утворюють складу цього злочину.

Відповідно до цивільного законодавства така особа є недобросовісним набувачем майна і може нести цивільно-правову відповідальність (ст. 400 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р.).

одержання службовою особою хабара

6. У разі одержання службовою особою хабара, предметом якого є майно, завідомо для хабарника одержане злочинним шляхом, вчинене (за умови, що

службова особа усвідомлює, що як хабар вона отримує матеріальні цінності, одержані злочинним шляхом) потрібно розцінювати не лише як одержання

хабара, а й як заздалегідь не обіцяне отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 368 і ст. 198.

Якщо особа, будучи достовірно поінформованою про злочинне походження майна, придбаває, отримує, зберігає чи збуває таке майно, бажаючи приховати

вчинений тяжкий чи особливо тяжкий злочин (у результаті якого це майно було одержане), її дії за наявності інших необхідних підстав необхідно  кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 198 і 396.

Придбання, отримання, збут або зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом (ст. 198), слід відмежовувати від легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209).

Основні відмінності між цими злочинами полягають в ознаках об’єктивної та суб’єктивної сторін. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 198, становлять лише придбання, отримання, збут або зберігання зазначеного майна. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 209, характеризується іншими діями, а саме: вчиненням фінансової операції чи укладенням угоди з коштами

або іншим майном, одержаними внаслідок суспільно небезпечного протиправного діяння, а також вчиненням дій, спрямованих на приховання чи

маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження,

місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення

суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Придбання, отримання, збут або зберігання майна також можуть бути складовими зазначених у ст. 209 дій, однак вони, по-перше, не вичерпують їх,

а, по-друге, мають іншу спрямованість. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Дії, описані у ст. 209, спрямовані на надання легального статусу (легалізацію, відмивання) коштам та іншому майну, одержаним злочинним шляхом, через

використання його під виглядом законного у фінансових операціях, інших угодах. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Водночас, для вчинення дій, передбачених у ст. 198, така мета не є характерною. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

1. Самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або

власнику, – карається штрафом від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

http://barvinoknet.com.ua Реальна допомога у цивільних справах. Адвокат

2. Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або групою осіб, або щодо земельних

ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання

земель, – карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років.

3. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині першій цієї статті, – карається штрафом

від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

4. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті, або вчинене особою,

раніше судимою за такий саме злочин або злочин, передбачений частиною третьою цієї статті, – карається позбавленням волі на строк від одного до трьох років.

Примітка.

Відповідно до цієї статті шкода, передбачена частиною першою цієї статті, визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Коментар ст. 197(1)

відповідальність за два самостійних (хоч і пов’язаних між собою) злочини

1. У цій статті передбачено відповідальність за два самостійних (хоч і пов’язаних між собою) злочини – самовільне зайняття земельної ділянки, яким

завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику (ч. 1), і самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці (ч. 3).

Відповідальність за їх вчинення обтяжують кваліфікуючі ознаки, вказані, відповідно, у ч. 2 і ч. 4 коментованої статті.

З урахуванням імперативної заборони на зворотну дію в часі законів, що посилюють кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 5), і порівняльного

аналізу відповідних санкцій, слід зробити висновок про те, що випадки самовільного зайняття земельних ділянок та пов’язаного з ним самовільного

будівництва, які мали місце до набрання чинності Законом України від 11 січня 2007 р. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо

посилення відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки”, повинні кваліфікуватись не за ст. 197(1), а (за наявності до цього підстав) за ст. 356.

Потерпілим від злочинів

Потерпілим від злочинів, передбачених ч. 1 і ч. 3 ст. 1971, є законний володілець або власник самовільно зайнятої земельної ділянки.

До законних володільців належать землекористувачі:

  • особи, які мають право постійного користування земельними ділянками, орендарі земельних ділянок,
  • особи, які використовують чужі земельні ділянки для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) або для забудови (суперфіцій),
  • а також концесіонери.

Права землекористувачів (за винятком права відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, а також якщо інше не передбачене законом або договором) збігаються з правами власників земельних ділянок.

Йдеться, зокрема, про права: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену

продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси,

водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі; споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

об’єкт злочину – право власності на землю (право володіння і користування землею)

2. Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 1971, є право власності на землю (право володіння і користування землею), а злочину,

передбаченого ч. 3, – встановлений законодавством порядок будівництва на земельних ділянках відповідних об’єктів (будівель та споруд).

Додатковими об’єктами вказаних злочинів виступають, зокрема: правомірна управлінська діяльність державних і самоврядних органів у галузі земельних та

архітектурно-будівельних відносин; система оподаткування (винні у самовільному зайнятті земельних ділянок, як правило, не сплачують плату за

землю, яка включає земельний податок й орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності і входить у систему оподаткування).

Предмет злочину – конкретна земельна ділянка

3. Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 1971, виступає конкретна земельна ділянка, під якою треба розуміти частину земної поверхні

з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Юридичними ознаками земельної ділянки як об’єкта права власності та як предмета розглядуваного злочину визнаються:

1) її виокремлення в аспекті землевпорядкування за місцем розташування та розміром площі у складі однієї з категорій земельного фонду країни;

2) визначення правового титулу належності земельної ділянки конкретній особі та закріплення прав останньої щодо неї.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на:

1) поверхневий (ґрунтовий) шар;

2) водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться;

3) простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Аналізований злочин може бути вчинений стосовно земельної ділянки будь-якої категорії, на які поділяються землі України за основним цільовим

призначенням (землі сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, водного фонду, промисловості, транспорту, запасу тощо).

При цьому належність самовільно зайнятої земельної ділянки до земель зі специфічним правовим режимом (наприклад, до земель в охоронних зонах) визнається кваліфікуючою ознакою (ч. 2).

Варто враховувати і те, що згідно з чинним законодавством об’єктами права державної власності, на які може посягати винний, є не тільки конкретні

земельні ділянки, видокремлені за ознаками визначення місць розташування і встановлення меж на земній поверхні, а й усі землі відповідних категорій у

  просторових межах держави, які не віднесені до комунальної та приватної власності. Самовільне зайняття земельної ділянки має місце і у випадку, коли

власник або законний володілець земельної ділянки самовільно змінює її межі, приєднуючи частину суміжних земель до своєї ділянки.

Під будівлею як предметом злочину

Під будівлею як предметом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 1971, слід розуміти об’єкт будівництва, призначений для постійного або тимчасового перебування

людей із захистом їх від впливу несприятливих атмосферних умов (житловий будинок, літня кухня, школа, вокзал тощо).

Споруда – це об’ємна, площинна або лінійна наземна, надземна чи підземна будівельна система (інженерно-будівельний об’єкт), що не належить до

будівель і яка складається з несучих та в окремих випадках з огороджувальних конструкцій і призначена до виконання виробничих процесів різних видів,

зберігання матеріалів, виробів, устаткування, для тимчасового перебування людей, пересування людей та вантажів тощо (наприклад, цех, склад, сарай, гараж, погріб, вежа, міст, тунель).

Для кваліфікації за ч. 3 і ч. 4 ст. 1971 не має значення те, яке призначення має самовільно збудована будівля або споруда – житлово-цивільне, комунальне, промислове або інше.

Об’єктивна сторона злочину – самовільному зайнятті земельної ділянки

4. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 1971, полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки, а злочину, передбаченого ч. 3 цієї статті, – у самовільному будівництві будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці.

Самовільне зайняття земельної ділянки – це фактичне заволодіння (чи заволодіння і користування) земельною ділянкою або її частиною, вчинене в

особистих інтересах або інтересах інших осіб тим, кому ця ділянка у встановленому порядку не надавалась у володіння і користування (постійне,

оренда, земельний сервітут, емфітевзис, суперфіцій) або не передавалась у власність, або за відсутності вчинення правочину щодо такої земельної ділянки (чи щодо об’єкта, розташованого на земельній ділянці).

Для встановлення суті кримінально караного самовільного зайняття земельної ділянки важливим є визначення моменту виникнення права власності на земельну ділянку чи права користування нею.

За чинним земельним законодавством право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або

користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Це означає, що наявність рішення уповноваженого органу про передачу земельної ділянки у власність або надання її у користування поки що не

створює права на землю і є лише умовою виникнення такого права у майбутньому.

Право на оренду земельної ділянки

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р.

забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.

Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Документальним свідченням права на земельну ділянку є одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державна реєстрація.

Водночас, якщо ст. 125 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р. виникнення права власності та права користування земельною ділянкою

пов’язує з одержанням документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та його державною реєстрацією, то ст. 116 Земельного кодексу України від 25

жовтня 2001 р. підставою набуття права на землю називає рішення уповноваженого органу про передачу земельної ділянки у власність або надання її у користування, чи результати аукціону.

Набуття громадянами та юридичними особами права власності на земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти, що підлягають приватизації, відбувається у спеціальному порядку, визначеному законодавством.

може розглядатись як злочин

З огляду на зазначене вище і вимогу ч. 3 ст. 62 Конституції України, тлумачити сумніви щодо доведеності вини особи на її користь (див. також п. 8 коментарю

до ст. 2), на будь-яке заволодіння земельною ділянкою без належним чином оформленого і зареєстрованого правовстановлювального документа (а ним є

державний акт на право власності на земельну ділянку, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою або договір оренди) може розглядатись як злочин – самовільне зайняття земельної ділянки.

Йдеться, зокрема, про ситуацію використання земельної ділянки у проміжку часу між одержанням земельної ділянки за рішенням уповноваженого органу

або отриманої на іншій законній підставі та реєстрацією державного акта про право на землю.

використанням останньої без право встановлювального документа

Використання земельної ділянки у цьому проміжку часу є не самовільним зайняттям земельної ділянки, а використанням останньої без правовстановлювального документа.

Фактично у випадку здійснення експлуатації земельної ділянки до одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації має місце

самостійне земельне правопорушення, яке не пов’язане з порушенням прав власника земельної ділянки або користувача нею і за вчинення якого може

наставати адміністративна відповідальність (ст. 1885 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.).

Таким чином, не може вважатись суспільно небезпечним і кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки використання земельної ділянки

особою, яка, хоч і не має поки що належного правовстановлювального документа, однак:

1) одержала земельну ділянку у власність або користування на підставі рішення органу виконавчої влади (органу місцевого самоврядування);

2) набула права на земельну ділянку на підставі цивільно-правового договору (наприклад, міни, дарування, довічного утримання) або в порядку прийняття спадщини.

переходить право власності на земельну ділянку

Так, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором.

Не може вважатися самовільним зайняттям земельної ділянки її використання:

орендарем на підставі укладеного договору оренди земельної ділянки, навіть якщо цей договір не був посвідчений нотаріально та/або належним чином не

зареєстрований; без державного акта на неї особою, якій ця ділянка у свій час (до 1990 р.) була надана за рішенням не органу влади, а, наприклад, керівництва сільськогосподарського підприємства.

Це також стосується використання землі, наданої за рішенням уповноваженого органу, до встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості),

оскільки у такій ситуації відсутні, по-перше, самовільність зайняття землі у зазначеному вище значенні, по-друге, як така юридично оформлена земельна ділянка – предмет розглядуваного злочинного посягання.

несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель

Не злочином (ст. 197(1)), а адміністративним проступком (ст. 54 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.) є

несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель, наданих на підставі договору у тимчасове (короткострокове або довгострокове) користування.

Зайняття земельної ділянки як злочин може полягати у різноманітних діях, у тому числі в експлуатації земельної ділянки у значенні вилучення її корисних властивостей.

Йдеться, зокрема, про:

  • огородження ділянки;
  • виставлення охорони, яка перешкоджає власнику земельної ділянки чи землекористувачеві здійснювати свої права на землю;
  • вирощування сільськогосподарських культур; видобування корисних копалин;
  • розміщення товарів, техніки і будівельних матеріалів.

Для самовільного зайняття земельної ділянки достатньо заволодіння нею без законних на те підстав, тобто винний може фактично її не використовувати.

Протиправне використання чужої земельної ділянки

Протиправне використання чужої земельної ділянки (наприклад, проїзд нею транспортним засобом або складування на ній сміття), не поєднане із

фактичним заволодінням цією ділянкою (інакше кажучи, без встановлення контролю над нею), не повинно визнаватись самовільним зайняттям земельної

ділянки, караним за ст. 1971, і в передбачених законом випадках тягне за собою адміністративну відповідальність (наприклад, за статтями 104, 141 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.).

Якщо користування самовільно зайнятою земельною ділянкою набуває вигляду самовільного будівництва на ній будівлі чи споруди, дії винного треба

кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 і ч. 3 ст. 1971 (або ч. 2 і ч. 4 ст. 1971), оскільки у такій ситуації має місце реальна сукупність злочинів,

утворена вчиненими у різний час діяннями, передбаченими різними частинами однієї статті Особливої частини КК.

Самовільне зайняття земельної ділянки

Самовільне зайняття земельної ділянки є злочином із матеріальним складом, який вважається закінченим з того моменту, коли особа фактично заволоділа

земельною ділянкою або розпочала її протиправну експлуатацію (освоєння), завдавши цим власнику земельної ділянки або її законному володільцю значної шкоди (про поняття значної шкоди див. примітку до ст. 1971).

Кількісний аспект цієї криміноутворюючої ознаки дозволяє відмежувати злочинне самовільне зайняття земельної ділянки без обтяжуючих обставин від

відповідного адміністративного проступку (ст. 531 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.).

Згідно з чинним законодавством розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається Державною

інспекцією з контролю за використанням і охороною земель та її територіальними органами за спеціальною формулою з урахуванням таких показників:

  • площа самовільно зайнятої земельної ділянки;
  • середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням;
  • коефіцієнт функціонального використання земель;
  • коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель.
Визначення розміру заподіяної шкоди

Визначення розміру заподіяної шкоди у випадку належності самовільно зайнятої земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови має

особливість, яка полягає у врахуванні спеціальних коефіцієнтів (застосовуються до населених пунктів обласного значення, м. Києва, м.

Севастополя і населених пунктів, віднесених до курортних), а також у тому, що розмір середньорічного доходу, який можна отримати від земель житлової та

громадської забудови, диференційовано залежно від належності населеного пункту до тієї чи іншої групи за чисельністю населення.

Складові шкоди

До шкоди, заподіяної власникові земельної ділянки або землекористувачеві, можуть включатись й інші складові, зокрема:

1) збитки, пов’язані із знищенням або пошкодженням зелених насаджень або руйнуванням будівель чи споруд (наприклад, гідротехнічних), які знаходились на самовільно зайнятій земельній ділянці;

2) витрати, які особа мусить понести для відновлення:

а) свого порушеного права на земельну ділянку (скажімо, проведення геодезичних робіт із відновлення межових знаків);

б) якості земельної ділянки як об’єкта права власності чи користування (зокрема, оранка, внесення добрив, проведення рекультивації порушених земель).

Це випливає з того, що Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. до збитків, які підлягають відшкодуванню, відносить реальні збитки та упущену вигоду.

Витрати на знесення будівель і споруд, які самочинно збудовані чи будуються

Витрати на знесення будівель і споруд, які самочинно збудовані чи будуються на самовільно зайнятих земельних ділянках, не повинні враховуватись при

визначенні розміру заподіяної шкоди в порядку застосування ч. 1 ст. 1971, оскільки вказана шкода власникові земельної ділянки чи землекористувачеві є

результатом не самовільного зайняття земельної ділянки, а самовільного будівництва на такій ділянці – самостійного злочину, виділеного в окремий склад у ч. 3 ст. 1971.

При цьому зі змісту вказаної кримінально-правової норми не випливає, що злочином визнається самовільне будівництво будівлі (споруди) за умови, що самовільне зайняття земельної ділянки заподіяло значну шкоду.

потребує додаткової кваліфікації як викрадення чужого майна

Посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, які знаходяться на самовільно зайнятих земельних ділянках, є власністю власників земельних

ділянок та землекористувачів, а, отже, майном, чужим для того, хто самовільно зайняв земельну ділянку.

У зв’язку з цим заволодіння вирощеним, але не зібраним урожаєм, особою, винною у самовільному зайнятті земельної ділянки, потребує додаткової

кваліфікації як викрадення чужого майна, зокрема, за статтями 185, 186 або ст. 187. Злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2 ст. 1971, може утворювати сукупність із:

  • умисним знищенням або пошкодженням чужого майна (ст. 194);
  • злочинами проти довкілля (наприклад, статті 239, 240, 242, 246);
  • злочинами проти життя і здоров’я особи (наприклад, статті 121, 122);
  • злочинами проти громадського порядку та моральності (зокрема, статті 293, 294);
  • злочинами проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян (наприклад, статті 342, 345).
Самовільне будівництво будівель

Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці полягає у веденні на такій ділянці без належного дозволу будівельних

робіт (у тому числі земляних), а також виконанні монтажних робіт по спорудженню нового об’єкта – будівлі чи споруди.

Поняттям будівництва охоплюється як нове будівництво, так і реконструкція, реставрація, впорядкування або капітальний ремонт вже існуючих об’єктів – будівель чи споруд, розширення і технічне переоснащення підприємств.

Для того, щоб здійснювати будівництво, фізична або юридична особа зобов’язана набути права власності на земельну ділянку або права

користування нею, зареєструвавши відповідний правовстановлювальний документ у встановленому законом порядку.

Так, забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування

земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Дозвіл на виконання будівельних робіт

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю, зокрема, на підставі документа, що

засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію.

Що стосується самовільного характеру будівництва, то за цивільним законодавством самочинним визнається будівництво, яке було здійснене за однієї з таких обставин:

1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

2) без належного дозволу чи належно затвердженого проекту;

3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Вимоги цивільного законодавства в цій частині поширюються як на власників земельних ділянок і землекористувачів, так і на осіб, які не мають юридично оформлених титулів на земельні ділянки.

При цьому із змісту ч. 3 ст. 1971 випливає, що поняття кримінально караного самовільного будівництва має специфіку, яка полягає у його поєднанні із самовільним зайняттям земельної ділянки.

Інші різновиди самовільного (самочинного) будівництва

Інші різновиди самовільного (самочинного) будівництва ознак аналізованого складу злочину не містять.

Вони можуть визнаватися адміністративним проступком (ст. 97 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.) або кримінально караним самоправством (див. коментар до ст. 356).

Факт самовільного зайняття земельної ділянки, яке передувало самовільному будівництву, може бути встановлений:

1) вироком суду, яким особа одночасно визнається винною у скоєнні двох злочинів – самовільного зайняття земельної ділянки та самовільного будівництва на ній будівлі чи споруди;

2) вироком суду, яким особу раніше було засуджено за ч. 1 (ч. 2) ст. 1971, постановою суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений цією кримінально-правовою нормою, або постановою посадової особи органу земельних ресурсів про накладення адміністративного стягнення за ст. 531 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.

Злочин, передбачений ч. 3 ст. 1971, визнається закінченим не з моменту зведення готової будівлі або споруди, а з початку ведення будівельних робіт на самовільно зайнятій земельній ділянці.

Регулятивне законодавство

Регулятивне законодавство до підготовчих робіт до будівництва об’єкта відносить:

  • підготовку земельної ділянки;
  • влаштування огородження будівельного майданчика та знесення будівель і споруд; спорудження елементів благоустрою;
  • спорудження тимчасових виробничих і побутових споруд, необхідних для організації та обслуговування будівництва;
  • підведення тимчасових інженерних мереж;
  • улаштування під’їзних шляхів; складування будівельних матеріалів.
Суб’єкт злочинів

5. Суб’єкт злочинів, передбачених різними частинами ст. 1971, – загальний. Зі змісту ч. 3 ст. 1971 випливає, що самовільне будівництво об’єктів на самовільно

зайнятій земельній ділянці має визнаватись злочином і у випадку, коли воно здійснюється особою, яка не займала самовільно відповідну земельну ділянку.

Дії службової особи за наявності підстав потребують додаткової кваліфікації за ст. 364 або 365.

Суб’єктивна сторона самовільного зайняття земельної ділянки і самовільного будівництва на ній будівель або споруд

6. Суб’єктивна сторона самовільного зайняття земельної ділянки і самовільного будівництва на ній будівель або споруд характеризується прямим умислом.

Винна особа усвідомлює відсутність у неї права на конкретну земельну ділянку (права здійснювати будівельні роботи), однак бажає її захопити (збудувати на ній будівлю або споруду).

Психічне ставлення до значної шкоди, заподіяної власнику земельної ділянки або її законному володільцю (ч. 1 ст. 1971), може бути у формі непрямого умислу.

Умислом особи, винної у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 1971, має охоплюватись належність самовільно зайнятої земельної ділянки до вказаних у цій нормі земель з особливим правовим режимом.

У випадку здійснення самовільного будівництва тим, хто не здійснював самовільне зайняття земельної ділянки – місце будівництва будівлі чи споруди,

умисел винного повинен включати усвідомлення того, що земельна ділянка є самовільно зайнятою.

Помилка особи щодо справжніх меж

Помилка особи щодо справжніх меж того чи іншого землеволодіння має виключати відповідальність за ст. 1971 КК через відсутність умислу.

Висновок про відсутність складу злочину треба робити і у випадку добросовісного користування земельною ділянкою, коли особа, здійснюючи

без законних підстав обробку та присвоєння корисних властивостей земельної ділянки, вважає своє землекористування правомірним.

Йдеться про таке користування земельною ділянкою, яке дозволяє набути права на неї за давністю.

Кваліфікуючи ознаки самовільного зайняття земельної ділянки

7. Кваліфікуючими ознаками самовільного зайняття земельної ділянки є вчинення цього злочину:

1) особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 197(1) (див. ст. 88 і коментар до неї);

2) групою осіб (див. ст. 28 і коментар до неї);

3) щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель (ч. 2 ст. 197(1)),

а кваліфікуючими ознаками самовільного будівництва будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці –

1) ведення такого будівництва на земельній ділянці, зазначеній у ч. 2 ст. 197(1); 2) вчинення його особою, раніше судимою за такий самий злочин або злочин, передбачений ч. 3 ст. 1971 (ч. 4 ст. 197(1)).

Буквальне тлумачення ч. 2 ст. 1971 дозволяє стверджувати, що самовільне зайняття земельної ділянки за наявності хоча б однієї кваліфікуючої ознаки,

вказаної у цій кримінально-правовій нормі, має тягнути не адміністративну, а кримінальну відповідальність незалежно від розміру шкоди, завданої власнику або законному володільцю земельної ділянки.

До особливо цінних земель належать:
  • чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах;
  • лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти;
  • темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті;
  • бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньоглибокі;
  • дерново-підзолисті суглинкові ґрунти;
  • торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини;
  • коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму;
  • дернові глибокі ґрунти Закарпаття;
  • землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів;
  • землі природно-заповідного фонду;
  • землі історико-культурного призначення.

Названі види земель становлять особливу цінність з огляду на їх агроекологічні, історико-культурні чи інші особливості – висока родючість,

наявність унікальних природних комплексів або об’єктів культурної спадщини.

Належність земель до особливо цінних визначається за даними Державного земельного кадастру.

Охоронні зони створюються:

1) навколо особливо цінних природних об’єктів, об’єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;

2) уздовж ліній зв’язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об’єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації,

запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об’єкти.

Зони санітарної охорони створюються навколо об’єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди,

водоводи, об’єкти оздоровчого та іншого призначення, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності.

Так, встановлення меж зон санітарної охорони джерел та об’єктів централізованого питного водопостачання здійснюється у процесі розроблення проекту землеустрою.

Межі зон санітарної охорони та поясів особливого режиму встановлюються органами місцевого самоврядування за погодженням з місцевими органами

виконавчої влади з водного господарства та органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

Санітарно-захисні зони створюються

Санітарно-захисні зони створюються навколо об’єктів, які є джерелами виділення, зокрема, шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму,

вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань, з метою відокремлення таких об’єктів від територій житлової забудови.

Зони особливого режиму використання земель

Зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об’єктів Збройних Сил України та інших військових формувань,

утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об’єктів, збереження озброєння, військової техніки та

іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об’єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об’єктах.

Правовий режим санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель визначається законодавством України.

Самовільне зайняття земельної ділянки потрібно відрізняти від інших злочинів проти власності

8. Самовільне зайняття земельної ділянки як злочин, передбачений ч. 1 та ч. 2 ст. 197(1), потрібно відрізняти від інших злочинів проти власності – шахрайства і вимагання.

Якщо самовільне зайняття земельної ділянки означає фактичне заволодіння (користування) земельною ділянкою, не поєднане з отриманням титулу на неї,

то винний у шахрайстві або вимаганні у певний спосіб отримує (прагне отримати) правовстановлювальний документ на земельну ділянку, а, отже,

право на неї як різновид нерухомості, щодо відчуження якої законом встановлені спеціальні правила.

порушення порядку надання земельної ділянки у власність чи у користування

Самовільне зайняття земельної ділянки слід також відрізняти від порушення порядку надання земельної ділянки у власність чи у користування

(неправильне оформлення правовстановлювального документа, ухвалення рішення про надання земельної ділянки всупереч чинному законодавству або

неуповноваженим органом чи особою, у завищеному розмірі або особі, яка не має права на отримання конкретної земельної ділянки, тощо).

Такі діяння можуть кваліфікуватись за статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини у сфері службової діяльності.

Наприклад, це стосується випадків складання сільськими головами як посадовими особами органів місцевого самоврядування завідомо неправдивих

документів – рішень сільських рад нібито про виділення земельних ділянок при тому, що колегіально ці питання не розглядались.

Відсутнє кримінально каране самовільне зайняття земельної ділянки і в тому разі, коли рішення державного органу (органу місцевого самоврядування) про

передачу земельної ділянки у власність або надання її у користування ухвалено внаслідок давання-одержання хабара.

Наявність відповідного рішення уповноваженого органу інкримінування ст. 1971 виключає, а кримінально-правова оцінка вчиненому має даватись знову із посиланням на норми КК про службові злочини.

Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Конституція України (ст. 14). Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. (статті 78, 81 – 95, 100, 112 – 115, 116, 119, 120, 124, 125, 128, 150). Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. (статті 531, 97, 1885).Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (статті 22, 181, 376, глави 33, 34). Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Закон України “Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 р. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

 Закон України “Про оборону України” від 6 грудня 1991 р. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Закон України “Про основи містобудування” від 16 листопада 1992 р. (ст. 22). Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 р. (ст. 45). Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Закон України “Про залізничний транспорт” від 4 липня 1996 р. (ст. 6). Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Закон України “Про електроенергетику” від 16 жовтня 1996 р. (ст. 20). Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Закон України “Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 р. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Закон України “Про архітектурну діяльність” від 20 травня 1999 р. (ст. 9). Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Закон України “Про планування і забудову територій” від 20 квітня 2000 р. (статті 23, 281, 29). Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Закон України “Про охорону атмосферного повітря” в редакції Закону від 21 червня 2001 р. (ст. 24). Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Закон України “Про питну воду та питне водопостачання” від 10 січня 2002 р. (ст. 34). Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Закон України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19 червня 2003 р. (ст. 1). Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 1 липня 2004 р. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Рішення Конституційного Суду України у справі про постійне користування земельними ділянками N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 р. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Указ Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України” від 29 червня 2005 р. “Про стан додержання вимог законодавства та

заходи щодо підвищення ефективності державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель” N

1643/2005 від 21 листопада 2005 р. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Указ Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України” від 18 січня 2008 р. “Про стан виконання Указу Президента України”

від 21 листопада 2005 р. N 1643 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України” від 29 червня 2005 р. “Про стан додержання вимог

законодавства та заходи щодо підвищення ефективності державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель” N

121/2008 від 14 лютого 2008 р. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Порядок державної реєстрації договорів оренди землі. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 2073 від 25 грудня 1998 р. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Порядок надання архітектурно-планувального завдання та технічних умов щодо інженерного забезпечення об’єкта архітектури і визначення розміру

плати за їх видачу. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 2328 від 20 грудня 1999 р. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим

призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу. Затверджена постановою Кабінету Міністрів України N

963 від 25 липня 2007 р. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і права постійного користування

земельною ділянкою та договорів оренди землі. Затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах N 43 від 4 травня 1999 р. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Методичні рекомендації щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок,

використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Затверджені наказом Державного комітету України по земельних ресурсах та Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель N 110

від 12 вересня 2007 р. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Лист Державного комітету України по земельних ресурсах “Щодо застосування терміна “самовільне зайняття земельної ділянки” N 14-17-4/6045 від 16 серпня 2006 р. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Лист Державного комітету України по земельних ресурсах “Щодо притягнення порушників земельного законодавства до відповідальності за самовільне

зайняття земельної ділянки” N 14-26-7/2367 від 3 квітня 2007 р. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 7 від 16 квітня 2004 р. “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ”. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво